Одержима

(Драматична поема)

І

Берег понад озером Гадаринським. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег.

Міріам, "одержима духом", в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не па берог, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.



М і р і а м



Він там, він все сидить так нерухомо,

як те каміння, що навколо нього.

Над ним - мені здається, я те бачу, -

нависли думи хмарою важкою,

от-от з них стрілить ясна блискавиця

і цілий світ осяє. Ох, коли ж,

коли вона розіб'є темну хмару?

Хоч би мене убила блискавиця,

я прагну, прагну, щоб вона злетіла,

щоб хоч на мить чоло те просіяло.

Годівлю дав юрбі, тілам і душам,

всім дав спокій, а сам у сій пустелі

пасе думок отари незчисленні.

Нема їм впину, а йому спочинку...

Який він одинокий, боже правий!

Невже йому не можна помогти?

Невже він завжди буде одинокий?

"Месія прийде в славі світ судити", -

так сказано в пророцтві, більш нічого.

І правда, й милосердя - все для світа,

а для Месії що? Чи тільки слава?

"Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,

мир буде на землі і щастя в людях..."

А для Месії? - знову "слава в вишніх"?

І тільки слава? О, яка ж то кара

Месією, що світ рятує, бути!

Всім дати щастя і нещасним бути,

нещасним, так, бо вічно одиноким.

Хто міг би врятувать його самого

від самотини, від страшної слави?



(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь).



Чого ж се я слідом за ним блукаю?

Чого? Сама не знаю. Певне, дух

мене сюди завів на певну згубу.

Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,

ніж в іншім місці. Я загину тут,

я вигострила погляд у пустині,

мов соколиний зір, - все виглядала,

чи він хоч не подивиться на мене?

Не подивився і не обернувся...

Занадто вже буйна була надія!

Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!



(Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.).



Про се співати можна, а сказати

слів не стає.



(Співає знов).



Яка була юрба

за ним, як він ходив по Галілеї.

І кожний встиг торкнути хоч одежу,

хоч край плаща Месії, тільки я

торкнути не посміла, бо нічого

просить не мала в нього: ні здоров'я,

ні страви на безхліб'ї. Я не знаю,

чого я йшла з юрбою...



(Співає знов)



Він нікому

не відмовляв потіхи і поради.

Кому що бракувало, він давав.



(Співає)

А що ж мені бракує? О Месіє,

ти, може, знаєш?!



Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.



М е с і я



Знаю, Міріам!



М і р і а м



(жахнулась)



Учителю!



М е с і я



Не бійся, жінко, спокій

я хочу дать тобі.



М і р і а м



О, я не хочу,

не хочу я спокою!



М е с і я



(лагідно і разом суворо)



Міріам,

Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?

Спокою прагне всякий.



М і р і а м



Але ти,

учителю, покинув той спокій,

що був у тебе в тихім Назареті.



М е с і я



Ти дорівнятись хочеш...



М і р і а м





(з поривом)



Ні, Месіє,

я не рівняюся до тебе, ні!

Я знаю те, що я нещасна жінка.



М е с і я



Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,

єдиної потіхи всіх нещасних?



М і р і а м





(з раптозою одвагою)



Бо ти його не маєш, сине божий!



М е с і я



Яке тобі до мене діло, жінко?



Міріам, знищена, збентежена, закривав лице покривалом і повертається йти геть.



М е с і я



Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?



М і р і а м





(не одкриває лиця)



Я вірю, що ти божий син, Месіє,

і всім, окрім мене, даси рятунок.



М е с і я



Усім, крім тебе, жінко?



М і р і а м



Ти сказав.



М е с і я



Я не сказав того.



М і р і а м



Та я те чула.

Прости, учителю, я мушу йти.



(Відступає).



М е с і я



Куди ти йдеш?



М і р і а м



Не знаю. Так, на безвість.



М е с і я



Чого ж та йдеш?



М і р і а м



Бо мушу йти.



М е с і я



Навіщо?



М і р і а м

.

Ти знаєш. Ти - Месія! Я не знаю.



М е с і я



Зостанься тут.



Міріам мовчки спиняється.



М е с і я



Скажи мені, ти чула,

що говорив я людям?



М і р і а м



Так, Месіє.



М е с і я



Ти прийняла мої слова?



М і р і а м



Ніколи

я не забуду їх.



М е с і я



І вслід їх підеш?



М і р і а м



Вони слідом за мною підуть всюди,

волаючи: "Ти йдеіп в неправу путь!"

І, мов на жар пекучий, наступати

я буду на слова твої огнисті, -

сліди мої від них криваві будуть.



М е с і я



Уперта річ твоя, ти мов рабиня,

що знає волю пана і не слуха.

Таких рабів сувора кара жде.



М і р і а м



(падає навколішки)



О горе! Впала вже на мене кара,

і вже її ніхто не здійме з мене!



М е с і я



У тебе мало віри. Якби ти

хоч зерня віри мала...



М і р і а м



О, я вірю,

без краю вірю в тебе, сине божий,

та я не вірю в себе! Я не вірю,

щоб я могла твої слова прийняти.



М е с і я



Таке смирення гірше від гордині.



М і р і а м



О, сто раз гірше, я те добре знаю,

і з того розпач мій.



М е с і я



Ти не наводь

обмови зайвої на власну душу, -

такою чорною вона не може бути.



М і р і а м



О ні, учителю, вона чорніша,

ніж хата-пустка, що після пожежі

чорніє порожнечею. Вода

твоїх речей, цілюща та живуща,

душі моєї вигоїть не може.

Вода боронить від огню живого,

згорілу ж хату дарма поливати.



М е с і я



Та що тобі спалило душу, жінко?



М і р і а м



Не знаю: чи ненависть, чи любов.



М е с і я



Кого ж ненавидиш ти?



М і р і а м



Ворогів.



М е с і я



Своїх?



М і р і а м



Твоїх.



М е с і я



Я їх казав любити.



М і р і а м



А я люблю... не їх.



М е с і я



Вони для тебе,

як і для мене, ближні.



М і р і а м



Але я

від них далека, наче від єхидни.



М е с і я



Вони не відають, що творять.



М і р і а м



І єхидна

несвідома, а всяк її розтопче,

як стріне на шляху.



М е с і я



Якби єхидна

могла покинути свою отруту,

вона була б не гірша від голубки.



М і р і а м



Але вона отрути не покине.



М е с і я



Про царство боже на землі ти чула?



М і р і а м



Та я ж тепер ніде його не бачу.



М е с і я



Ти дивишся й не бачиш, маловірна.



М і р і а м



О так, не бачу! Світло твого духа

мене сліпить. Чим ти мені ясніше,

тим душі ворогів мені темніші,

тим менш єхидна схожа до голубки.

Не маловірна я, занадто вірю,

і віра та мене навік погубить.

Я вірю, що ти світло - і такого

ся темрява до себе не приймає?

Я вірю, що ти слово - і такого

отой глухорожденний люд не чує?

Їм, може, треба іншого Месії?

Їм, може, сина божого не досить?



М е с і я



Вони сліпі, вони ще не прозріли,

самого слова мало їм для віри,

їм треба діла.



М і р і а м



Ти творив дива!



М е с і я



Творив дива ще тільки над водою;

сього не досить - треба крові.



М і р і а м



(з жахом)



Крові?

Чиєї крові, вчителю?



М е с і я



Моєї.



М і р і а м



Хай їм вона на голову впаде!



М е с і я



Не проклинай, вертається прокляття

на того, хто сказав його.



М і р і а м



Нехай!

Я знаю се, проклята я навіки,

бо я любить не вмію ворогів.

О, кожний тихий усміх фарисея

для мене гірш від скорпіона злого.

Мені бридка не так сама отрута,

як все оте гнучке, підступне тіло.

Я вся тремчу, коли його побачу.

В моїх очах я чую зброї полиск,

в моїх речах я чую зброї брязкіт,

так я узброєна в свою ненависть,

як вартовий коло царської брами,

що радий вихопить на кожного свій меч,

хто тільки зле замислить на владаря.



М е с і я



Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?



М і р і а м





(з докором)



Учителю!



М е с і я



Ти, може, скажеш - любиш?



М і р і а м



Ти се сказав.



М е с і я



Я так сказав: хто мовить,

що любить господа, а брата ненавидить,

неправда то.



М і р і а м



Хіба ж і той не любить,

хто душу віддає?



М е с і я



Що значить, жінко,

віддати душу?



М і р і а м



Значить - буть готовим

загинуть за любов.



М е с і я



То се ж би звалось -

віддати тіло. В тім душі нема.



М і р і а м



А хто покине батька, матір, браття,

все рідне, любе, все, чим жив він досі

для іншого - невже і той не любить?



М е с і я



Хто зрікся всього, а себе не зрікся,

не любить той.



М і р і а м



О господи, якої

ти жертви хочеш?



М е с і я



Жертви я не хочу,

любові тільки.



М і р і а м



Мушу всіх любити?



М е с і я



Так, всіх.



М і р і а м



Всіх, окрім тебе, - се можливо.

Але тебе і всіх - се понад силу.

Та за що ж, за що ж маю їх любити?



М е с і я



Недовірки питають тільки "за що?".



М і р і а м



О, як недовірки любити вміють!

Як поломінь, палка у них любов!



М е с і я



А та любов, що я від тебе хочу,

повинна буть як сонце - всім світити.



М і р і а м



О, що мені робить? Немає сонця

в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.



М е с і я



Ще, може, зійде сонце і для тебе.



М і р і а м





(з раптовою надією)



Учителю! чи ти мені позволиш

пролити кров мою?



М е с і я



За кого? За людей?



М і р і а м



Ні, не за їх!



М е с і я



То нащо проливати

даремне кров?



М і р і а м



А може, недаремне?

А може, кров'ю викупить я зможу...



М е с і я



Кров без любові викупить не може.



М і р і а м



Якби ти хтів прийнять від мене викуп,

щоб не лилась твоя святая кров!



М е с і я



Ти хочеш викупить мене?



Міріам потакує мовчки головою.



М е с і я



Даремне!



М і р і а м



Нехай даремне! Та позволь загинуть

хоч не за тебе, то з тобою вкупі!



М е с і я



Ваалові дають даремні жертви,

я ж не приймаю їх.



М і р і а м



Месіє!



М е с і я



Ні, для тебе

я не Месія. Ти мене не знаєш.



(Відходить).





Міріам зостається в пустині сама.



II



Гефсіманський сад. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.



М е с і я





(до учеників)



Спите? Не спіть! Моя душа сумна до смерті...



Ученики не озиваються, сплять..



М і р і а м





(до себе)



Боже! знов він одинокий,

ще гірше, ніж в пустині! Сії люди

твердіші від каміння... Он отам

лежить той ученик, що - люди кажуть -

учителю з усіх їх найдорожчий,

а спить він, як і всі, - твердіше, може,

бо наймолодший... Я одна не сплю,

я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,

та я німа, як мур оцей, не видна,

як сяя тінь, так, мов я не людина,

так, наче в мене і душі нема...

Я приступлю до нього...



(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається).



Ні, не смію...

Він знову скаже, як тоді сказав:

"Яке тобі до мене діло, жінко?"

Що ж я йому скажу? Моя душа

тепер чорніша. Я тепер не тільки

до ворогів його ненависть маю,

але й до друзів. О, до сих ще більшу!

Ви, сонне кодло! Світло опівночі

не будить вас? Вам заграва кривава

очей лінивих не здола розплющить?

Бодай вам вічний сон наліг на груди

і зморою душив вас без кінця!

Мені сто раз від вас миліші гади,

бо в них таки, либонь, тепліша кров.



(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається).



Про що він молиться?



М е с і я



(впівголоса)



Нехай мине

ся чаша...



М і р і а м



Саваоф! чи й ся молитва

в сю ніч твого престолу не досягне?

Вовкам даси ти на поталу сина?



М е с і я



Але хай буде так, як ти бажаєш,

а не як я...



М і р і а м



Сам Вельзевул, напевне,

почув би милосердя.



М е с і я



(до учеників)



Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!



М і р і а м



Каміння у пустині відкликалось

потрійною луною, але сі

не обізвуться, ні, дарма надія!

Я обізвусь... Який злий дух тримає

мої слова? Учителю! Єдиний!

О світочу моїх очей! Невже ти

не бачиш, як я гину тут від туги,

від болю, від тривоги? І нічим,

нічим потгшити тебе не можу!

...Я обірвусь... Ні, голосу не стане.

Коли ж і стане, дико забринить,

немов шакала голос опівночі,

бо туга стиснула за серце... Я не можу,

не можу бачити сього! Прощай!..

Ох, Міріам, ти проклята від бога!



(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду).



III



На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.



М і р і а м



Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні

його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась,

бо я не можу їм простить за нього.

Я всіх і все ненавиджу за нього:

і ворогів, і друзів, і юрбу,

отой народ безглуздий, що кричав:

"Розпни його, розпни!" - і той закон

людський, що допустив невинно згинуть,

і той закон небесний, що за гріх

безумних поколіннів вимагає

страждання, крові й смерті соромної

того, хто-всіх любив і всім прощав.

Умер він, зраджений землею й небом,

як завжди, одинокий. А тепер

я тут сиджу, як завжди, одинока,

даремні сльози ллю і проклинаю

все те, що він любив, і з кожним словом

все більш надію трачу на рятунок.

І вічно, вічно буду одинока

на сьому і на тому світі. Так,

ніколи не скінчиться темна туга

і вічно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,

що тричі одрікалися від нього,

і та родина, що ніколи в ньому

не бачила пророка; прийдуть, здіймуть

його з хреста, - бо вже ж він неживий

і більше мучитись за них не може, -

покроплять млявими слізьми й лагідно

спов'ють у хусти, понесуть покірно

під наглядом ворожих вояків,

сховають у печері й розійдуться.

А може, потім зійдуться докупи

тепленьким словом згадувать про того,

про кого за життя так мало дбали!

Ох, як би я тепер хотіла кинуть

отрутними словами їм в обличчя,

немов гарячим приском! Хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку

того, чийого всі не варт мізинця!

Я знаю, що якби з'явилась я,

ненавистю спотворена в обличчі,

вони жахнулись би і запитали:

"Яке тобі до всіх нас діло, жінко?"

І я на те... що я на те сказала б?

Я б мусила мовчати, бо ненависть

не має голосу на поминках того,

хто всіх любив і всіх прощав... Ой горе!

В той час, як всі громадою зберуться

згадать того, кого я так любила,

я буду всім чужа і одинока,

не признана ніким, бо сам Месія

не признавав мене... О сине божий!

Нехай в моїм житті все, все неправда,

та вір мені, що я тебе любила.

Чи ти гадав, - я не зреклась себе?

Зреклась! я прокляла себе і душу,

ту душу, що не хтів прийнять Месія

собі на жертву. Де ж ще більше горе,

як не могти віддать за друга душу?..



Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.



IV



Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії.





Й о г а н н а





(до Міріам)



Мир, сестро, й радість!



М і р і а м



Радості і миру

не знаю я так само, як тебе.



Й о г а н н а



Прости, що зачіпаю незнайому,

але ж у нас така весела звістка.



М і р і а м



Що то мене обходить?



Й о г а н н а



Всіх обходить!

Месія наш воскрес!



М і р і а м





(голосно)



Воскрес? Месія?!



Й о г а н н а



На бога, сестро, тихше! ще почує

хто з люду й донесе синедріону.



М і р і а м



Ви боїтесь, коли б вам за Месію

кров не пролити так, як він за вас

пролив свою?



Й о г а н н а



Проллєм, як буде треба, -

тепер не час.



М і р і а м



Ти, жінко, чим торгуєш?



Й о г а н н а



Сказала б я, питання не до речі.



М і р і а м



А ти не знаєш, де тепер Месія?

На небі, певне?



Й о г а н н а



Кажуть, на землі,

між людом ходить.



М і р і а м



Отже, в вас надія,

що є кому і вдруге кров пролить,

як прийде знову час!



(Гірко сміється).



А я не вірю,

щоб він воскрес, бо ви того не варті!



Й о г а н н а



Він не вважав, чи вартий хто, чи ні.



М і р і а м



Се правда! він ніколи не вважав

на те, що з вас ніхто його не вартий.

І все-таки не вірю, що воскрес він.



Й о г а н н а



Але ж він сам пророкував про те!



М і р і а м



Для сеї самої юрби воскреснуть?

На се, либонь, не стало б і Месії!



Й о г а н н а



Здається, помилилась я, бо ти,

як бачу, не прихильниця його.



М і р і а м



Прихильних мав він досить і без мене.



Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.



М і р і а м



(їй услід)



Не бійсь! не розкажу синедріону,

бо він для мене не миліш, ніж ти,

хіба однаково ненависний.



(Близько проходить старий галілеянин, Міріам

звертається до нього).



Що, батьку,

чи правду кажуть, що воскрес Месія?



С т а р и й



Так правда, як і те, що він пролив

за всіх нас кров свою святу, невинну.



М і р і а м



Він не за всіх пролив. Неправда, значить.



С т а р и й



Як не за всіх!



М і р і а м



За мене він ні краплі

не проливав.



С т а р и й



А, ти не віриш в нього...



(Хоче й собі сховатись у гурті).



М і р і а м



Я вірю в нього!



Старий спиняється.



Вірю більш, як ти,

більш, як усі ви.



С т а р и й



То приходь сьогодні

до нас на збір.



М і р і а м





(з відразою)



Щоб я до вас прийшла?!

Ховатися по норах вкупі з вами?

Мені при вас нема чого робити:

у мене на чолі немає плями!



С т а р и й



А в кого ж є?



М і р і а м



У вас, у всіх у вас!

Усі ви допустили, щоб Месія

кривавий викуп дав за ваші душі.

І вам прийнять його було не тяжко?

Віддячились ви, правда, хто сльозою,

хто щирою до ворогів любов'ю...



С т а р и й



Він сам казав нам ворогів любити.



М і р і а м



А ви й зраділи! так вам безпечніше:

душа врятована та й тіло не загине!



С т а р и й





(з острахом)



Хто ти така?



М і р і а м



Я? "Одержима духом"!



С т а р и й



Благай Месію, щоб зцілив тебе

і визволив від того злого духа

святою силою своєї крові й тіла.



М і р і а м



Щоб визволив мене ціною крові?

Своєї крові? Та невже ти, діду,

гадаєш, ніби я себе ціную

дорожчою, ніж чиста кров його?

Так слухай же: чи в огняній геєні,

чи в темряві без краю доведеться

мені навік-віків з душею пробувати,

та радощі моєї не зруйнує

сам князь темноти, радощі від того,

що на мені не важить кров Месії,

що він її за мене не пролив

ані краплини.



С т а р и й



Як могло те статись?



М і р і а м



Ненависть врятувала від гріха.



С т а р и й



Кого ж ненавидиш?



М і р і а м



Всіх вас, себе і світ.



С т а р и й



За тебе теж пролита кров, та дармо,

бо ти не прийняла святого дару.



М і р і а м



І не прийму! бо я не Астарот,

щоб мала кров приймати в подарунок.



Непримітно підходить слуга синедріону і з ним римський преторіанець.



С л у г а



Про що говорите?



С т а р и й



(заминаючись)



Це, бачиш...



М і р і а м



Про Месію!



С т а р и й



Зовсім ми не про теє розмовляли.



П р е т о р і а н е ц ь



А хто ж то, дівчино, отой Месія?



Поки преторіанець і слуга слухають Міріам, старий галілеянин ховається між людьми.



М і р і а м



А той, що ви недавно розп'яли,

ви знаєте, він цар був іудейський.

Тепер він знов по всій країні піде,

бо він воскрес, воскрес у новій славі!

Нехай там стережуться цар, і цезар,

і весь синедріон, пекельна рада!



П р е т о р і а н е ц ь



(хапає її за руки, киває на слугу)



А дай шнурка, ми спутаємо кізку,

щоб не брикала дуже.



М і р і а м



Що? в'язати?



(Зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову слузі).

Хоч одного, та все ж покарбувала!



Її знов хапають за руки, скручують і в'яжуть. Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в'язати Міріам.



М і р і а м



Хотіла б я всю вашу кров пролити,

віддячити за жертву!



П р е т о р і а н е ц ь



Що ж та жертва,

коли ви кажете, що він воскрес?



М і р і а м



Так що ж? Хіба минає все минуле?

Він пережив три вічності в три ночі,

прийняв три смерті. Чи тепер, воскресши,

забуде він страждання, зраду, смерть?

Простити може, а забути - ні!

О, будьте прокляті!



С л у г а



Хто?



М і р і а м



Всі ви! Цезар,

синедріон, і цар, і весь народ!



Тим часом на майдані гурти потайних прихильників Месії зникли, а надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та садукеїв, почувши гомін на майдані.



С л у г а



(кричить до народу)



Гей, слухайте, вона нас проклинає!

Г о л о с и з ю р б и

Що? Що тут? Хто ся жінка? Що їй треба?

За що її зв'язали? Зрада? Змова?



М і р і а м



Я проклинаю вас прокльоном крові!



С л у г а



Що суджено кленучому?



Г о л о с и в ю р б і



Каміння.



Люди набирають каміння і з диким ревом кидають на Міріам.



М і р і а м



Месіє! коли ти пролив за мене...

хоч краплю крові дарма... я тепер

за тебе віддаю... життя... і кров...

і душу... все даремне!.. Не за щастя...

не за небесне царство... ні... з любові!



(Падає під градом каміння)



18/1 1901