Збірка творів (ІХарків ForeverІ)

* * *
Схимником-сонцем на пагорб сходити
Яко відьмак, чуття заклявши зливу
Та втечі не дано розмить сліди
В гаю згубити, де тремтять оливи

На котрий день тривог і над-чекань
Світанок висипле росу прозріння
Пошерхлі губи спрагли подолань
Псальму віднайдуть стриману і зимну

Великий сенс всіх зайвих і – речей
Надія зрушити уклади світу,
Що тебе не піймав, якби не сон:
На молитовнику танцює Карменсіта







IF IN GOD WE TRUST
Ми зробили багатозначнішими молитви
І по-різному вимовляємо Його ім’я
Та коли прийде час вирішальної битви
Схилить голову й пальці докупи збере
і останній вар’ят

Сміття позаду, сміття попереду, –
все, що залишиться від цивілізації.
Чорні квадрати в очах у Долі,
овечка Доллі, пацифістські акції…

Хто випустив джина з пляшки кока-коли?
Людина на доларі посміхалась щасливо…
Хто живе біля річки – чекає повені
Хто ходить під небом – чекає зливи…







* * *
Пускаєш барвисті бульбашки слова
вино чужих душ смакуєш так
поверхово

Перед обличчям північних дахів
кожен сновида лишається сам
байдуже – з ким поділити
ліжко й бодяжний портвейн

Бути цукровим кубиком
у міста вечірній рурці
щоб назавжди розчинитись
в ліхтарно-дорожньому русі

Кинувши втомлене тіло
у пустку квартири
рефлекторно стискаєш кулак
поволі впускаючи в долоню кігті
фіксуєш внутрішнє життя
своїх виснажених клітин
які додихають: хлорофілу би нам!
Води!







* * *
я
як
маленький молюск
притиснутий брилою кам’яною
водяною
тут тісно і тоскно
і нидить і давить безоднею
мені би на сонячний острів
кіпариси – троянди – туя
у просторі мушлі малої
повзати
це й означає: живу
добре веселим равликам
висунув ріжки – дерево
вирушу білим корабликом
в пошуках ліпшого берега







* * *
срібний янголе, літай над нами
поки вії притрушені сном, наче снігом
поки тримає цей наркотик
торгової марки «надія»
поки рипить цей мотив
на старому розбитому грамофоні,
поки платівка життя рухається по колу
і невичерпний заряд
твоєї пальчикової батарейки,
що живить механічні крильця
поки іще не настала війна.







НІНЕЛЬ
Русла південних річок
обміліли, як лінії долі Нінелі
Їх одним подихом висушив
древній летючий змій
Як сестра у гімназії, доля
на лиці її малювала пастелі:
дім старий дуб коло нього
та час цей уже не твій
Все злетіло в небо фейерверком
кавалки забрала з собою:
дубовими дошками очі забиті,
дубовою корою під ними
зморшки пролягли
Чорними жуками
сестри гудуть молитви
а вона перебирає жолуді чоток
перебирає жолуді чоток…
перебирає жолуді…
перебирає…







АБСТРАКЦІЯ-2
А тебе б могло і не бути
Спостерігай, як пульсуючи миготять
збіглі минути
Ти малієш, чорнієш, мінишся на обличчі
Обриси втрачають значимість: жіночі...
чоловічі...
Що, зрештою, любов – зайва видимість
об’єкта
Звідкись з’являються руки,
що стискають тебе, перетворюючи на вектор
Зникаєш.
Лише зелене око впало – злетіла зелена муха
Нічого більш.
Тільки спекотно. Ні, навіть гаряче.
Ну просто задуха.







DELIRE
Це життя
Це не література
І твоя недозріла натура
має знати:
реально тут плавляться вени,
як клеми від перенапруги
об’єкти – обертом
депресивний синдром
а в сирені швидкої –
виразно –
мінорні йоганові фуги






* * *
давай і далі
чіплятися за слова
хапати ротом
повітря
шукаючи
інших засобів
артикуляції
аби зблизити
наші подихи
аби на іншому
обличчі впіймавши
посмішку
припечатати її
своїми губами
лишити відбиток
вічності
або ні
тобто не наближатися
і далі чіплятися
за слова
як за пристань
останню
рятівне коло
межу що нас
зближує
і поділяє водночас







* * *
на терасі стояла
спиною до всього
зелена кішка
може й не зелена, але
сумно здригалися плечі,
коли хрипкий мотив
співав їй голосом Боба Марлі
про втрачені підводні глибини
особливо – коралові рифи
де вона отримала
свій перший браслет смутку
і куди ніколи потім

не повернулася…