Солодощі для плазунів

ПОЛІТ НОРМАЛЬНИЙ, МАМО
Розділ перший


***
це напевно такий особливий стан
або тимчасовий стан
або вік
але радше стан –
коли вже навіть трохи приємно їсти свіжу немиту полуницю
зосереджено відчуваючи як скрипить пісок на зубах

і прив”язаний за ноги
до надійно посохлої ностальгії
розхитуєшся над пропливаючими хмарами
але впасти не можеш

і погляд зупиняється на якусь лише мить
ніби стрілка годинника
вагаючись –
у який бік тепер?

і розгортаючи останню сторінку місцевої газети
на якій зазвичай розміщені некрологи
(бо некрологи це завжди мабуть остання сторінка)
усвідомлюєш –
не треба в неї загортати хліб
і насіння також не треба
і взагалі нічого не треба загортати чи згортати –
хай собі буде як буде
хай собі іде як іде
хай собі кришиться і розсипається
кришиться і розсипається
бий у порожні відра
не бий у порожні відра
адже це лише такий вік або стан
радше стан
пошкоджена звукоізоляція
ламаний голос повітря між тобою і
не тобою









***
весна розправляє наповнені русла
нікому не скаже всю правду рибалка
як дивиться майже ковтаючи усміх
розрубана мов оселедець русалка

і слід угорі проростає повільно
мов зміст лише ледве знайомої мови
допоки по хмарах блукають всесильні
набиті травою священні корови

і ніби життя зависає на нитці
так тоскно і тонко що навіть не рветься
і слухає час із цікавістю вбивці
як дихає Бог між ударами серця




***
клонування пейзажів небесні мости
подорожньому – вітер спасенному – шлях
наші крила постійно воліють рости
ніби зграї пожеж на липневих полях

ти збираєш у жмені пісок почуттів
спершу – мокрий пісок
потім – просто пісок
прилипає до пальців як голос до слів
як до горла – ковток

і країна твоя – чи свиней чи кульбаб
і кохання твоє – чи істерик чи зрад
ці умовні кордони замацаних мап
наркотичних прозрінь молодий зорепад

так прожектор крізь нашарування ріки
ловить спини колючі сполоханих риб...
наші крила постійно воліють рости
але іноді – вглиб

і у русі у жесті вбачається знак
і в куточках очей – закипаюча мідь...
я готовий до бою я бачу вітряк...


він летить


***
сьогодні була злива. метелики вмирали
і випари здіймались розслаблені мов дим
ми вірили у світло бо світло вимикали
ми вірили у камінь бо камінь був твердим

але твоя планета розчинна ніби кава
та зблискують зірками вже заграні в любов
зелені очі мавок блакитні очі мавок
червоні очі мавок -
невиспалися бо

підсмажена медуза – налий ще трохи нафти
тріпочуть прапорами почавши ворожбу
можливо ми не звідси ми трохи космонавти
ми справжні камікадзе ми летимо в трубу

політ нормальний мамо сьогодні була злива
так часто – зранку осінь а ввечері зима…
зима вона хороша
труба вона красива
політ нормальний мамо політ нормальний ма…












***
ці штормові радіохвилі

ці протяги розгубленості
на відчиненому подвір*ї
нашої більш ніж умовної европи

як багато сил було віддано
за це високе моральне право
на таке врешті-решт паскуднее відчуття
що має запах міцного тютюнового перегару

і холоднее повітря не може розсіяти його
і горло болить нудно
і лімфатичні вузли самодостатності
помітно збільшуються особливо ввечері
коли збирачі порожніх пляшок і випадкового краму
прикладаються до алкоголю
готуючись втратити свідомість
перед приходом ангелів або охоронців правопорядку

щодня ми отримуємо запрошення до лікарні
хороші умови помірні ціни
щотижня ми отримуємо запрошення до церкви
зручний час безкоштовний паркінг

ти кажеш мені
що найкрасивішими чоловіки стають після тридцяти трьох
може і насправді
але що з того -
будівництво закінчено
нам нема діла до використаних матеріалів
нам нема куди йти звідси
на моїх черевиках пісок
на моїх черевиках єгипет
але чому його занесло так далеко?

можливо
так граються сонце і вітер
або відпрацьовують свої стратегічні завдання
можливо
справжня пам*ять –
абсолютно не те що я думаю

і варто поспішати
поки працює електрика
поки не зупинилося серце
поки я відчуваю перше і друге
однаково гостро


















РЯТУВАЛЬНІ ЧОВНИ І ВЕЖІ

Самотньо блукаючи пляжами на південному морі
натрапляєш на кинуті прапори і пожовклі трояндові листки

небесні вентилятори
розганяють холодне повітря
лишаючи спокій

мою війну закінчено
моє серце лежить під соснами

мої птахи літають над хвилями
не знаючи де їм сісти

стільки свободи
навколо
стільки свободи















РОЗКЛАД РУХУ

сучасні засоби комунікації
дозволяють дізнатися
якнайшвидше
про найгірше

я нічого не чую
але бйорк бйорк

і наша тотальна багатовекторність
стає локальною біполярністю
бо ходити по вогню
легше ніж дихати вогнем
бо кохати тебе
майже так само як просто кохати
а в металевих суглобах
гарантована якість

бачиш
мавпа життя торкається холодним язиком
нетерплячих пальців
і кожна хмара
чіпляється за іншу
так потяги йдуть за розкладом
аби повернутися...

знаєш? – але ти точно не знаєш
правда? – але хіба це настільки приємно

потяги дійсно йдуть за розкладом
а ми чомусь завжди спізнюємось

я нічого не чую
говори повільно




***
Місяць росте як молодий горіх
риба в басейні живе
і вона золота…
ніби луска
на щоці заіскриться сміх
в цьому казковому місті
де хлоркою
пахне сльота

А колообіг чи втеча –
ангелам все одно
люди знімають голови просто так…
З*їж мою пам*ть
випий моє вино
дай мені знак
Ти чуєш
дай мені знак



Медом світання випещені вуста
стеля польоту кришиться на рядки…
хочеш забути те що вона свята
ловиш повітря – десь тут були зірки…

Колір жартує – сіре на золоте
мавпи героїв радісно гають час
і так недбало
ранок вінки плете
і так недбало
кидає їх до нас


БІЛІ ЛЮДИ

черговий сніг
один з останніх цієї зими
під ногами мокро
слизько ненадійно

ледь помітна крижана шкіра
обличчя молодого охоронця

нічний автобус
підбирає рештки обраних
на околиці світу

тягнеться
видовжується

якось тонко
ось-ось обірветься
не обривається...

біла людина за білою стіною
цієї ночі всі люди білі
двірник з лопатою виходить на двір
нікуди не поспішає


***
синьооке моління торкнулося снігу
думав номер закреслю а вийшло дорогу
кілька тижнів лишається вивчити кригу
і з кристаллика серця попити вологу

повна чаша і спокій
чужі телефонии
на зупинці трамваю знайомі прикмети
ти цілуєш повітря вивчаєш закони
я читаю газети

і годує годинник крайнебову сирість
я чекав ти чекала …
собак позіхання
синьооке моління приємна чутливість
повна чаша і спокій
важке тренування



НОВОРІЧНЕ (світле)


заблищали сніжинки-льодяники
наче усмішка з ранку – вогні
і такими беззахисно п*ними
новорічні посипались дні

вовкулака приходив на милицях
www.я – снігуронька.com
і моя Україна збудилася
коли пестив її язиком



***
на півночі року – висока вода
і дим що вистежує напрямок вітру...

і надто відлунює – просто хода
що вклинює літеру в літеру...

ти можеш ховатися десь між людей
ти можеш губитися марити падати
збиваючи піну з ранкових очей
ранковими вадами
високими водами хлібом вином
прозрінням вином і - як водиться - втечею
між сіном і голкою серцем і сном
реченням і зреченням
твоя половина – у радіохвиль
твоя революція – бродить печінкою
замацана страхом і куркою-гриль
зляганням і шинкою...

ці сині поля біля синіх садів
це впевнене світло ці хмари мов жалюзі...

висока вода ми йдемо по воді
сліди – залишаються








***
Мелодії з радіоприймача і шипіння автомобілів за вікном
перегукуються перед тим як злитися в непрозорій колбі кімнати
в якій - так вже сталося –
все менше тепла від тих
хто сюди заходить
все сильніше тяжіння
того що тут залишається

сірі голуби
мовчки дзьобають новини залишені кимось на підвіконні
чи так хотілося знати більше?
чи так само швидко випаровувалася
надія на здатність змінити хоча б щось
у міжсезонному розкладі пересування по вертикалі

але чергове телефонне здригання це не стільки спроба порозумітися
хоча б наприкінці всього що сталося і на початку всього що не відбулося
скільки черговий рух пальців у напрямку легенів
буде тобі добре
буде тобі мокро
буде тобі кохання випране ніби сорочка
і всі гудзики на місці

наші сліди невидимі
наші вчинки навряд чи зможуть відповісти за наслідки
наша земля і наша правда
тримаються одне одного занадто міцно
навіть коли тримаються на пігулках

входиш чи виходиш
йдеш чи вертаєшся
концентрація смерті під твоєю шкірою залишається незмінною
тому ми завжди готові синхронно впасти у відчай
хаотично згадуючи спільні іграшки розламані спільними зусиллями…

цієї пори риби сплять ніби під гіпнозом
а неприкаяні діти жбурляють камінці які тонуть у зеленій воді
бо води багато
а кола накочуються на береги ледве помітними хвилями
від яких мовчки важчає пісок настільки
що вже не може навіть поворухнутися


***
коробку з дитячими іграшками
хтось залишив на перехресті
ніби назавжди

випадкові перехожі
неспішно пережовують сіро-небесну глину

твій персональний іуда
в муках але
доживе таки
до глибокої старості

принаймні шанси великі –
каже усміхнений букмекер
клацаючи новенькою запальничкою





***
Щось перевернулося
камінь кинь в акваріум
рибок трохи тіпає
не приходять сни
холодно під місяцем жити відзеркаленням
гоїмо закохано почуття вини


синіми листочками ніч вікно насичує
на воді метелики ніби неживі...
п*яно цілуватися
захлинутись відчаєм
перестиглі яблука б*ють по голові

це пора – мелодія
ніби одяг зірвана
пальцями нервовими...
колесо? крило?
пружне накопичення пауза до вірного
у провалля пострілом
ніби не було












***

пакистанський малюк уповільнює місячне сяйво
у прозорій кімнаті на стінах ростуть колоски
та кишені доріг надто рвані щоб втримати зайві
і невміло приклеєні до горизонту зірки

я би міг ще так довго так довго стогнати про тебе
вивертати суглоби навряд чи потрібним словам
але серце блукає між недорахованих ребер
надто вільно чи надто самотньо чи як йому там ?

наші добрі птахи вміють битися – дзьобом у стелю –
наші мудрі жінки мають ліки від колотих ран...
пакистанський малюк ще ніколи не бачив пустелю
бо сліпий від початку та в нього є свій пакістан

і так зимно вночі...
надто довго чи надто спокійно
а в розлуці смачніше – спокуса нудьга алкоголь...
але ігри – бо ми таки граємо – схожі на війни
розподілено ролі
все просто вивчай свою роль


***
вже забутий мотив пригадай проспівай обмини
ці пустельні часи які гріх називати чужими
бо за одним один - хай не віщі а все-таки сни
бо слова на гачку із повітря витягують рими

і усі молитви - з різних мов – підбирають ключі
і смішні вояки натомившись ненавидять зброю
бо занадто її
під гарматами знову мечі
під мечами – кістки
вічна пам”ять потрібна герою

або – ні –
вічна пам”ять – лайно
коли вже все одно
під мечами – кістки
над мечами – кістки та гармати
висихає твій місяць хай ллється червоне вино
не відмитися ним
але знаю – ти спробуєш брате

і тоді свій забутий мотив проспіваєш
минеш
проспіваєш просієш цю довгу пустелю крізь сито
які врешті байдужа до наших великих пожеж
і до того – це точно –
за що тебе буде убито

***
сам вигадав – сам вирішуй
це вечір. сміються дзвони
і вже не рятують вірші
хоч врешті не це найгірше
твій колір надій – червоний
бо надто палає осінь
бо знаки з”являються тихо
бо гостра коса бо косить
бо їй все одно що досить
і нам все одно чим дихать

а отже ти сам – над виром
твій шлях – не межа – стежина
твій рух – не чекання – вирок
ти сам ти один – і з миром
розчахує ніч ожина…

ти вільний . та є кордони
і з часом все важче кроки
твій колір надій червоний
дерева схиляють крони
здається їм важко. трохи


***
батьківщина
брага у бідоні
на полях – мутаціі води...

риби виникають на іконі
риби запливають у сади

свіжа фарба зрізаного зросту
жовта фарба – свіжі острови
тато доповзатиме до посту
сонце виринатиме з трави…

ми –
миттєві
і воно не вічне...
край – не край
а може – плач – не плач...

відлітає літо - по дотичній
як над поперечиною – м”яч


***
хочеш збитися з рахунку
але ніби
все якось
надто просто

долоня буває зеленою
жовтою червоною
сухою буває долоня...

гратки на вікнах
тут не чекатимуть

вистрибнеш з куртки
прокинешся у тролейбусі
спав чи не спав

її зуби майже ідеальної форми
авжеж
не дивно для маленької людожерки...

качка і кіт
камінь і глина
лісотундра за новобудовами

вересом вересом

кров наче ранкова кава – може взяти булочку?

холодна осінь
асфальт посміхається
літакам
що у вирій спізнилися





***
з”їж ранкову порцію любові
кнопочку натисни – будуть зміни...

нерестяться люди іграшкові
весни насуваються на зими

істина в багеті чи в пакеті
і на лінзи схожі очі карі
мефістофель грає на кларнеті
рабинович грає на гітарі

і така занедбаність навколо
майже після кожної відлиги...
пам”ятаєш – ми збирали зорі
навіть більше – ми читали книги

нам було написано...нарешті
наші сестри - все одно по вуха
це важливо – друга або перша
неважливо – сьома або друга

кожна річ – засвітиться у слові
навіть якщо зболено чи скрутно...
з”їж ранкову порцію любові
зголоднієш – вимагай наступну



***
Симфонія №2.Богатирська. А. Бородін
я не хочу відходити входити наздоганяти
повертати своє відбирати чуже їсти м*ясо
того звіра що мучиться
за дверима кімнати
у якій передбачено місце для іконостасу...

заподіяні збитки – окрема стаття –
дихай совість
адже „я” замінити на „ми” -
то влетіти в спокусу
хоч замацане серце не вірить у випадковість
та чекає на ранок потопу або землетрусу

от і тішся з кумирів швидкого приготування
поливай себе кетчупом суму – так трохи гостріше...
я тобі відпишу я збрешу як завжди про кохання
про екстаз перемог про велике і будь-яке інше

***
слава і воля хтось ріже весну
це гаррі поттер – володар кілець
діти імперії люблять війну
люблять війну і п...ць

я твої двері – іди собі брат
привиди привиди – просто іди
хочеш напевно хочеш назад
вгору ліворуч і назавжди

слава і воля чай і лимон
всі бородаті – мудріші за нас
фарби прощання повний флакон
попс ностальгії прийнятий факс

добрі новини - цілу добу
смерть у яйці – ми розбили яйце
вітер південний розносить біду
в травні свята
фарбуватимуть все

***
Туман з вікон усю прозорість випив.
Хтось вгруз у землю, хтось у небо вгруз.
Тут зранку – я ще може Сокіл Київ,
А ввечері – я вже Чікаго Буллз.

І ця моя розхристана країна,
І сірі неримовані кути...
Зимово прикладаюся до джина,
Він добрий, він все може, він як ти.

Три теплі сни занурюєш у міксер.
Лови мене, хапай мене, тримай...
Тут кожна річ знаходить собі місце,
В твоїх очах заварюється чай.

І стільки слів, які стають піснями
для міжконтинентальної нудьги.
Є щось таке беззахисне між нами,
Є щось таке потужне навкруги.

Але ляльки не вміють говорити,
Зриваються на регіт в унісон.
І крізь туман просочуються діти.
Футбол-хоккей. Скорочений сезон.




СОЛОДОЩІ
розділ другий




СОЛОДОЩІ ДЛЯ ПЛАЗУНІВ

вивчаєш потай мертву мову
ніби то й не знадобиться
а все ж

твої очі засліплені снігом

моє помешкання зроблено з рудої глини

кажуть на Різдво
можна ходити по воді
але спасіння не гарантовано

вивчаєш потай мертву мову
справа потроху просувається
деякі співзвуччя вже
ворушаться на видиху

ти все розумієш
але втомлена
наші погляди не римуються
прощаємося
як завжди –

не забувай вимикати світло
поливай квіти

стара гадюка


***
коли щастя нав”язливе ніби
радіо шансон
у ранковій маршрутці
а випита разом кава
може завести але не може наблизити –

серце моє
знайди собі кращу роботу

прислухайся до власного ритму
влийся у власний ритм
ніби в акваріум
адже кохання
це можливо лише кілька слів
після швидкого сексу
перед швидкою їжею…

голка пронизує сонце
білявка збирає волосся

неслухняне волосся
і кілька хвилин
на які тобі дозволено спізнитися




***

жодної ознаки незадоволення
жодного натяку на спротив

і ці вершини які хотів здолати
стали вершинами на які добре дивитися

вночі під ліжком
знайдеться недопалок
і машини почнуть рухатися швидше

гладка шкіра твоєй дівочості
смачна помада твоєї присутності
гнучка енергія проникнення
теплий чай обідньої перерви…

хтось вийшов з моря
щоб стати піском
хтось вийшов з моря
щоб стати камінням

ми входимо в море щоб стати морем

а решта – тільки прощання
ледь чутне за криками альбатросів









***
підійшов до ріки
на тому березі втопився мій сусіда

якось не довіряю я цій воді

але водночас люблю
з дитинства ще

гралася мною на глибині
русалонька
і викинула сука така


***
я казав: зникати
ніби ставити запитання і відповідати мовчки

але безкінечно довго
саме так безкінечно довго
я міг би дихати її обличчям...

коли телефонні картки
чомусь завжди губляться
набагато раніше ніж треба

коли електронні листи
повертаються
не витримавши напруги слів

вона біжить над рікою
так мов насправді
можна бігти над рікою

і час змінює годинники
а кишені наповнені спогадами наче битим склом

час змінює годинники
а маленька фарбує волосся

їж собі канапки ілюзій
пий собі джин-тонік розлуки

небо затягнеться павутинками

і вночі згораючи у черговій порожнечі
вона поцілує DJ-я на щастя

буде їй щастя


***
думаєш – так помирають?
ти насправді думаєш що помирають – так?

спочатку ми гралися в слова (щоб зрозуміти)
потім у міста (щоб якомога ближче)
але перед тим як остаточно заплутатися
відкорковані вени весняних річок
тричі змінили колір

і вкотре проціджуючи сонце
крізь зім”ятий тоненький папір
ти ковтаєш повітря
яке ніколи тобі не належало
ніби банкомат
що мовчки вираховує відсотки –
на щастя на щастя

цитата за цитатою
проростає – в нас
відбитками пальців
приклеюється - до нас

і дивно боятися
і гріх захлинутися

думаєш – так помирають?

вдар мене
витисни видихни

вийди під зливу сука вийди під зливу



***
Б.[ю]
совість – останнім динозавром
замерзає на кордоні сумської області

хочеш поїдемо
хочеш повісимо табличку “не турбувати”
мені подобається коли
на твоїй шиї-плечах-стегнах
залишаються сліди від укусів

я так тебе кохаю
що не можу цілувати

я надто далекий від зірок
а втім
і до вимикача не дотягнутися...

красива розумна дивна
зв”язалася з невростеніком

так буває –
xочеш почати з чистої сторінки
кінчаєш –
на брудних простирадлах

***
саме зараз
коли паперові літаки
ще знаходять притулок між обважнілих крон
найважче відчути спротив
стискаючи осінь в руці
ніби зім*ятий жовтий квиток
з назвою міста
в яке все одно колись повертатися

і гомінливі дітлахи
зганяють птахів з насиджених місць
в потріскане прикордонне повітря
яке прилипає до крил
змінюючи напрямок руху
і загострюючи відчуття висоти

ми торкаємося закодованих клавіш
ми забуваємо значення слів
крокуючи наосліп
тунелями споріднених звуків
в які чомусь постійно вриваються
привиди нічних автомобілів
та зрідка
духи бездомних собак

ігноруючи правила пересування
та й взагалі будь які наші правила

і безнадійні ніколи
і безтурботні назавжди
і тремтячі від морозного відчаю
видихи в телефонну мембрану
які чомусь неодмінно згадуються
коли вкотре переволиш годинники
або взагалі змінюєш час


***
осінь збирає слова і листи
збільшує відстані – для вороття...
вимкни минуле викинь сміття
мене немає
є лише ти

ти – ніби віск чи дощі на добу
падають руки мої у бетон
падають пари розкритих долонь
як вибухівки
в байдужу юрбу

перетривай або переболи
переживи це наступне життя
осінь не любить пусте каяття -
мертвими травами криє столи

каменю ж довше тримати тепло
венами краще в”язати вузли
перетривай або переболи
перепиши те що перебуло

ми – ніби відгук
нас голос несе
мов з оболонки виліплює суть...
ріки поснули а гори ростуть
так їм і треба
треба – і все


***
котилося серце у ніч облетілих беріз
і так вибухало – немов новорічна петарда…
здригнеться повітря – і знову як бруд з-під коліс
сьогодні застрелить солодку надію на завтра

ти можеш утримати стягнуті нерви доріг
напруга зростає – і слід прилипає до сліду
ще сніг обіцяли та навіть якщо буде сніг
надія таки доповзе мов поранений свідок

і цівка що ледве помітна на білому тлі
і сплячі проспекти з ознаками архітектури
до перших тролейбусів будуть зникати у млі
немов аквареллю написані нами з натури

ми будемо довшими аніж молитва за нас
стрибки коливання – небесні дієзи й бемолі
є час що призначено є неозначений час
від криги – волога
іскриться на лінії долі





***
Чиясь рука накреслить коло і там опинимося ми.
Серпневі іграшки і звуки , а згодом –
неміцне вино.
На таємницю – по мовчанню,
слова – розбиті кавуни.
Криничну холоду прозорість з вуст у вуста передамо.

Джульєтта – вмерла,
надобраніч, мої кохані дзеркала.
Весняну гойдалку зламали
ще до початку самоти.
Великий птах шугає містом, а місту хочеться тепла.
Залиш відчиненими двері
можливо схоче хтось зайти .

Рибина дихає в долоні –
як зрозуміти ще цей стан.
Кінотеатр напівпорожній – зарано здичавілий рай.
Несуться полум”яні коні через розірваний екран
І б”ють підковами по серцю –
нащастя –
тобто - зачекай.

***
Ти вилітаєш, Марто,
як вікна опісля вибуху –
пам”ть блокує спогади,
спогади биті люстерка.
Все має статися швидко,
я не бачу іншого виходу,
але настромлююся на деталі –
й так боляче, так нестерпно.

Ці театральні репліки,
злягання до епілепсії,
отрута у стиглих цитринах, у бризках –
ковтаєш – бісишся.
Але ж небезпечно так збуджуватися
під час зимової сесії...
О сніговії околиць!
О міста солоні місива!

Марто, мені щось зимно.
Сонце засне на заході,
сонце розтопить північ,
втопить нас ,
але знай –
до біса масові зречення
та інші громадські заходи,
дівчата з пружними стегнами
завжди потрапляють в рай.

***
ми з тобою
абсолютно різні істоти

як наприклад
жирафа і слон

ти далекоглядна
а у мене
хобот


***

загубилося твоє щастя
русалонько
в помаранчевих ліхтарях


вистрибуючи на хвилю
заглядаючи далі ніж можливо
сонце втомилося
але сутінки це ж далека музика
сутінки це великі баржі

твій рот холоне

не вір морякам
всі моряки зрадники

***
… а слова
що ми думали –
так
поза тим
виринають раптово
лякаючи змістом
і зникають у серці прозорих вітрин
як птахи у вітрильному небі над містом

розсипається все
може будуть плоди
так прощально - м”які
так невірно солодкі…
ми повернемось ще
безперечно
сюди –
алкогольних промов заспокійливі нотки

перестрибують все ж на обідраний стіл
і трава золота видихає проміння…
де війна там вогонь
де дорога там пил
де рубали дерева –
навічно –
коріння

***
Будинки свіжі , мов батони,
Ледь-ледь підсмажені дахи.
Я помолюсь за всі вагони,
Я перекрию всі шляхи.

Це дивно – рівно пульсувати,
Мов балансуєш на межі...
Дитинка хоче пострибати,
Бо трохи жабка у душі...













***
і квіти домашні що хочуть води
і супергерой що не встиг поголитись...
від перевантаження –
тонуть сліди
у травах яким дуже смішно молитись

та все ж залишаєш себе у собі
кватирка відчинена – вистрибне вітер...
один що з юрби чи один що в юрбі
не почерк а пізня корозія літер

твої окуляри занадто важкі
їх можна розбити і бачити більше
на хвилях ріки двоголові жуки
пливуть до порогів а потім у вірші

тривожна гармонія ламана річ
жбурляєш у глину зізнання
неначе
боїшся почути як біситься ніч
як риба волає під листям гарячим


***
людина старіє коли сумує...

дві пляшки горілки
жменька конвалій
і вода що тече з крану
потрапляє на підборіддя
і вода що тече з крану
потрапляє на потилицю

...
припини бризкатись

і кохання наше
лише істерія в обійсті несподіваного літа
зволожений камінець
від місячного світла схожий на перепелине яйце

жердина на жорнах
і тому так голосно
і тому так гостро

людина старіє коли сумує
вироджується вимирає
ходить по кімнаті
ігнорує розділові знаки


***
В прикрий фарс перетвориться похорон,
Не потрібний нікому.
Під оркестр цілуватимуться закохані,
Мертвий – піде додому.

Хтось мовчатиме довго у місці безпечному,
На обличчі – сумління.
Покоління здивоване власною гречністю,
Наша гра – як спасіння.

У міжріччі століть стріха їде додолу,
Час кружляє по колу...

Пропливатимуть небом у яблуках коні...
Не стріляйте в ікони.

Божевільні жнива та метелики росяні,
Дивовижне призначення.
Просто втеча і все. Зливи снів,думи осені –
До побачення.








***

Маєш вдосталь часу
маєш вдосталь снігу і криги
маєш вдосталь речей серед яких трапляються необхідні

маєш навіть трохи свободи
аби подумати що з тим всім робити

і вицвіла ніч
торкається м”яких простирадел
під якими все одно тепло

і срібні комахи слів
проціджують кимось залишене світло
цієї найглибшої осені

і на межі між кожною розлукою і небуттям
перегукуються автомобілі
перешіптуються черепахи за склом
та випадають з безсилих рук
змоклі від спогадів сигарети

але ж ти маєш вдосталь часу
маєш вдосталь снігу і криги
маєш вдосталь крику і відчаю
маєш вдосталь
аби падати падати так довго
як тільки можливо
адже
за кілька днів певно таки почнеться зима -
календарна
запланована
справжня

***
сніг іде по горизонталі
іде назустріч

знаєш брате
ми щойно завалили під укіс
ще один рік
ще один ворожий бомбовоз

і дарма що наші доблесні війська
загрузли по вуха
всі звикли

і дарма що наші жінки
практично не відгукуються
на слово кохана
вони призвичаїлися до інших слів
які природніші для
цієї великої загробної любові
яка більше туга ніж любов
яка більше жарт ніж любов
і більше ніж любов як така

сніг іде по горизонталі
іде назустріч
дешеві солодощі
вони пропонуватимуть
не бери
сніг іде по горизонталі
ніби додому
іде назустріч


ОСИ ПОВІЙ – 2

другий сніг зустрічає мене
у місті дерева якого
ростуть щоб на них не звертали уваги
я не буду

колами іграшкової залізниці -
вражаюча різноманітність –
обертається сонце
але очі його завеликі

і я знаю –
ти напевно побачиш мене
ймовірно саме сьогодні

ось я – забитий трамвай на перехресті
ось я – ранкова газета з кросвордом і гороскопом
ось я – пітбуль – пробігаю парком без намордника –
і хоч би що мені
а ось я лєра з червоним волоссям
ще трохи закохана
тому – до побачення...

але сніг
він росте під ногами

врешті решт
якщо хворий дуже хоче жити –
жоден лікар йому не завадить

тестування завершено
запитань не лишилося
новорічні петарди освітлюють небо
залите густою сметаною

тестування на відчай
(знову мабуть збрехав)
і літаюча тарілка швидкої вечері...

перетрави це
перетривай
витримай
не дзвони відповідай мовчки








***
трохи світла – винесеш на двір
решту світла стиснувши дверима
дівчинко з очима як папір-
білими холодними очима

що тобі – пульсації доби
фрикативні поштовхи ілюзій
між солоних “може ” і “якби”
поступово висихають друзі

і летять позбавлені ваги
неспроможні впасти у долоні
ти пробачиш їм свої борги
надто винні надто безборонні...

добрі війни і поганий мир
все чудово ти до цього звикла
решту світла винесеш на двір
ти сама – навіщо тобі світло?



***
А Харків знову маревом стає...
Р. Трифонов

вокзал безболісно зникає
це місто маревом стає...
і та яка вже не кохає
і та яка іще вдає

і та яка практично майже...
розгойдуєш свої сніги...
щось обнадійливо несправжнє
немов пробачені борги

та час викльовує печінку
стискає світло тягне тінь
недбало струшуючи сірку
на крововиливи прозрінь

і та яка іще кохає
і та яка вже не дає...
коли напевно хтось програє
я буду з тим хто програє

щоб задихнутись від любові
втопити легко ніч і сон
але приходять випадкові
і п”ють до ранку під шансон

і щось уперто не минає
допоки сіються світи
допоки білим замітає
завчасно спалені мости


ДРУГА ПОЛОВИНА НОЧІ

світ має змінюватися
тому змінюється

тіні перехожих
роблять їх вчетверо більшими
тобто великими

але жодної думки не прочитаєш
через вікно

торкнешся губами її підборіддя –
тепла істота

дуже тепла

на добраніч
цього можна не говорити
взагалі
якщо говорити менше
щезає ризик сказати зайве...

серце б”ється
у скло обрію
або просто –
б”ється серце


***

ранковий дощ пахне піонерським табором
і фонтани не вимикають
і так мокро і радісно...

товстий шершень бовтається у калюжі
старий неврівноважений

я намагаюся розкурити зволожену сигарету
ти – під прозорим пластиковим навісом
дивишся вгору
і краплі зупиняються просто перед очима



***
так буває – потроху мов пошепки
до очей підступають сніги
хоч збирай їх у відра та кошики
пробачай найдавніші борги

і новітні і будь-які… сіється
щось повітрям …
долоні відкрий-
зрозумієш відчуєш – тут світиться
там згорає
твій голос – не твій

не чужий – просто голос і програно
все шо війни а решта – твоє
не лічи бо усе подароване
зле – бо мусиш і добре – бо є

***
стрибати на траву де листя догорає
дивитися у ніч
очима немовлят…
солодка сліпота –
я іншої не маю
іржею вкриті сни оманливих принад

зроби недбалий крок – так ніби це навмисно
зроби повільний рух і видих обійме
дерева що м*які у оболонці міста
дерева які знов оточують мене

і якось не болять розхристані прощання
і погляд не бринить за сховами ріки…
я все тобі віддам
можливо крім чеканя
коли від самоти зриваються зірки



***
лінія злету – камера схову...
ламана крейда і лагідна правда
ніби ручна прислуговує слову
та замерзає в тобі ніби фарба

можеш – вертайся ніхто не завадить
трісне цитрина від соку що тисне
вечір тобі проспівали цикади
зранку тобі бракуватиме кисню

попереджали- падіння не вихід
мудрі чи добрі – які вони – люди
лінія злету ручна ніби вивих
лінія злету – далі не буде

чи не навмисно чи передчасно
хай потім інші розкажуть за тебе...
є висота за якою все ясно
далі не буде. далі не треба







ДОСЛІДЖЕННЯ

людина-родимка
більше не любить людину-сороку

ранок сповзає розтопленим
маслом

я масло
я масло
ось мої сіракузи
ось мої хіросіми

м”яка округлість
у яку заходив
чотири кути
у яких опинився

людина-слухавка
підіймається важко
падає кілька разів

ось мої замальовки
ось хроніка моїх досліджень

біла піхота
на білій скатертині
можна звикнути
і не звертати уваги
якщо наприклад вони перестануть рухатись...

людина-печиво
сильно розкришилася
бо людини-телевізора у домі немає
а людини-телевізора немає взагалі
тобто – у природі
не існує





***
багато чого розумію
практично нічому не дивуюся

цей вітер
принесе спеку

Мері Поппінс каже:
до побачення

які вже тут побачення
я не вірю в Мері Поппінс

***
і хвиля зігнулася
знаком питання

дніпрова хвиля

такий маленький
знак питання

чи є цигарки
котра година
або щось таке

риб це дратує

на лівому березі
вагони під укіс

нехай буде правда –
реве та стогне

навіщо зайве
у моїм акваріумі
тільки
водорості і равлики


***

Телефонна розмова тривала
доки тліла сигарета

попрощався
вимкнув мобільний

що лишається
чи є щось про що сказати ще
після всіх ночей коли не було змоги мовчати
після всіх днів коли не вистачало повітря щоб дихати

життя раз по раз пригальмовує
чіпляючись за спільне минуле
чортополох
шкідлива звичка зберігати надію

і мости визначають напрямок руху автомобілів
перпендикулярно напрямку руху човнів

я обираю човен
мене обирає течія
і відносить напевно
поміж пальців небесних дороговказів
не торкаючись води
і добре
бо води і так було забагато...

невже лише так...

шкідлива звичка зберігати надію...

ох вже мені ці шкідливі звички...

я чекатиму ще кілька днів
і ще кілька днів
і ще
я чекатиму власне стільки
скільки їм там треба щоб я чекав
наближуючись
віддаляючись
зникаючи
без тебе
в тобі
з тобою одночасно
перетворюючись на такі життєві дрібниці
як наприклад випадковий протяг між сторінками
чи дзвін будильника у порожній квартирі
о пів на другу
або може на кілька хвилин пізніше





ЗМІНА ПОМЕШКАННЯ

запах одеколону у переповненому автобусі
брудний сніг на вимушених зупинках

чіткі березневі деталі –
квіти за гроші
вітер за комір…

у цих сумних катакомбах
можна пережити ще не одну війну
і накопичити стільки любові
що світ мав би подякувати
якби був схильний до подяк

але дівчина котра приходить сюди щовечора
не любить зайвих розмов
їй можливо навіть байдуже
до кого приходити
просто ти потрапив у вдале розташування кімнат

час ніби холодильник
зберігає найважливіше
і ніби добра італійська мама
не жаліє спецій…

їжачок загорнутий у простирадло
довгий видих перед вечірньою молитвою
телевізійні новини когось врятовано

останнім часом вірші стають довшими
я закінчую цей
щоб наступна сторінка
лишилася чистою












ГОЙКО МІТИЧ
АБО РАДІО/ДЖАЗ

Розділ третій



ГОЙКО МІТИЧ

європа спочила...
для кого ті дзвони?..

черговий на поверсі
людина без віку
має справжній талант винахідника
він пере шкарпетки
турецьким шампунем –
чуєш запах лаванди?

лунає м*яка добірка
задимлені шістдесяті
світлі сімдесяті
то радіо радіо

ще до того як ти народився
вони позбулися віри в тебе
ці симпатичні дотепні хлопці
з неголеними обличчями
і блискучими посмішками
ці розкуті невгамовні дівчата
з довгим волоссям
ефектно відкинутим назад

класичні герої західних фільмів
які з великим запізненням
таки проникли в наш підлітковий садизм

вони позбулися віри в тебе
навіть так –
вони за тебе позбулися віри

залишивши натомість
розведені хмари мости
керамічні попільнички і духм*яну траву
чуєш запах лаванди?

майже чистий четвер

на посічених кіноекранах
занепадаючого соціалізму
смаглявий Гойко Мітич
впевнений і рішучий

між іншим
абсолютно нічого не чув про його старість
чомусь не цікавило

адже ми знали напевно –
він не помре ніколи

але все потроху вицвітає і жовкне
так само як стоси журналів на запилених антресолях –
нах не потрібні вимучені одкровення
нах не потрібні агонізуючі істини

хтось мав зачинити двері
але було багато достойних
тому ніхто не наважився

вони сказали :
світ змінився і ми змінилися
у нашому видавництві замовляйте книгу змін
на тридцять відсотків дешевше
і нічого не зробиш
оцеола заснув
і нічого не побачиш
крізь маслянисті целофанові небеса

інші діти
гратимуть в інші ігри –
з кожним наступним рівнем
плюс одне життя в запасі




СВЯТКОВИЙ НАСТРІЙ

сподіваюся це надовго
низькі хмари –
надійний захист від інопланетних розвідників

сподіваюся – надовго
і вже точно впевнений
що це аж ніяк не зашкодить
нашому святковому настрою

адже
щоб нормально посадити картоплю
ми виграли другу світову війну
щоб нормально викопати її
ми здобули незалежність

думаю цей народ здатний на епохальні звершення
можливо навіть
лише заради кількох додаткових вихідних

спокій і воля
сало і сіно
крила і серце
руки і ноги

від мрії до мрії від пісні до пісні
повзуть наші равлики
наші улюблені іграшки
з довгих конвейєрів
китайськіх кооператорів

і чим безглуздіше і важче шлях
тим більше з”являється сил
аби долати чергові перешкоди
і обабіч доріг виростають городи
а поміж городів
виникають міста...

наша доля прекрасна велична й проста
від чорних зубів до рудого хвоста

цей солодкий едем
цей гучний діснейленд

і п”яні від щастя діти
і п”яні від смаженої кукурудзи батьки
або навпаки
або як завгодно
але всі п”яні
і це точно
міккі маус міккі маус
танцювала риба з раком
вечірній париж
ранкова санта-барбара
у чорно-білому телевізорі
на південній околиці
небесного запоріжжя

-
***
життя яке спочатку здавалося рок-н-роллом
потім рейвом струсило прах з черевиків

нині
воно стає джазом

асфальт нагрівається
від потужного кровообігу перехресть

повертаючись на світанні
розумієш –
ідеш іншою дорогою

навіть у цьому місті
чиї легені стискаються з твоїми
майже синхронно...

знаєш – розбіжність зростає з роками
знаєш – міліціонери колись перетворяться на роботів
знаєш –
наша заборгованість за світло
перебільшила припустимі аванси

і з себе не вичавиш
і на базарі не купиш
і тільки пальці збирають решти
у зволоженому повітрі


я завжди хотів сказати про найголовніше
але стільки часу минуло
що я чую тільки джаз джаз джаз
у зацілованих корозією артеріях водогонів
світловий океан любові
мертве море живої води...


сліпа бабуся вештається по кімнаті
вона приймає сигнали

у неї довга коса
і велике майбутнє








ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ


добре сонце лягає на плечі чавунних бійців

від параду до салюту
стрибає стрілка хмільної кардіограми

риба нереститься
бо так сказав командир

масні стегна коливаються
бо так хотів командир

ще не всі трофеї зібрані
у святковий кошик
тому підстаркуваті партизани зі своїми торбинами
заходять у лісопаркову зону
вони кажуть: ми надто перевантажені ідеологією
нам важко вистояти в останніх раундах
після чергового нокдауну світ сильно змінився

але ж хтось має мити підлогу за цим шляхетним товариством
коли дівчата блюють від шампанського
блюють від вермуту
і взагалі блюють від усієї бузково-яблучної весни

візьми їх, Урі !
Ульвере, візьми їх!
аби можна було згадати що час минув не дарма

донт край фо мі, Україно!

ерекція?
контузія!

командир посміхається вперше й востаннє –
всі вільні! –

побєда була за нами !




ВЕЧІРНІ ВИПАДКИ

четверо розлючених підлітків
у коротких шкіряних куртках
лупцюють п”яненького дядька
який і без того
ледве тримався на ногах

ніс у юшці
можливо зламаний
черевики у юшці
в крові в крові
я думаю ви бачили

напевно
точно...

аромат гарячої кави
наповнює кухню

сильна країна
дуже сильна країна





***
весна розчавлює першу комаху

а вулиця пахне огірковим соком
коли зупиняєшся
на розі вітрів
під червоним світлом

і жодного шансу
жодної надії
і сотні вибухів мобільних телефонів –
вгадай мелодію
вигадай мелодію
впізнай свою...

я нічого не чую
я взагалі нічого не чую

ваші дирижаблі - з червоної глини
наче пігулки закинуті
у зволожений чашопростір

ваші стоматологічні прилади –
бавляться між собою у вільний час

і термінові інструкції
постійно повторюють –
треба бути адекватним
у будь-якій ситуації
треба бути адекватним

весна вбила комаху
я бачив гірших потвор


РАДІО ДЖАЗ

затягуєш вузол
підпалюєш нитку
і твоя країна
до тебе – впритул

не дивись
бо занадто втомлена
а найголовніше –
не дивись -
(не дивуйся) –
вона хоче щоб її любили
саме так
від обвуглених ніг
до червоного обличчя
від початку до кінця
від кінця до початку

і не можеш втекти
і не хочеш звикати
бо її ангел
це перш за все охоронець
бо її відчай пахне бруківкою
бо її завантаження
як і твоє перевантаження
прагне здійнятися вгору
але гори тут проростають крізь хмари
і губляться у вологих поцілунках
наївних дельфінів
які потрапили сюди випадково
і призвичаїлися дихати димом
і навчилися підтримувати вогонь

так багато вогню
так нестерпно багато тепла

сірий одяг
міцна уніформа

ти вже виріс
а вона все тримає тебе і тримає
за тоненькі флюїди за густу слину
за просмалене серце роздовбаних провінцій
цю імпровізацію сенсу
вибухову речовину
покинуту напризволяще
прораховану розкладом електричок

раз-два
раз-два
я не знаю що вони там придумали
раз-два
раз-два
перевірка мікрофонів
струм струм

ліпи своє м”ясо
кохай своє небо

тримайся

game over

смачного








***



мокре листя – це тільки мокре листя
поспішай на останнє метро

мертва їжа великих міст
і дощі які все одно не роблять нас ближчими

адже парасолю усіх повернень
мов хмарину з хімічним добривом
напнуто на міцні кукурудзяні листки

ця планета
незручна для пересування
і не пристосована для переобліку

з блакитної глини тривання
виліплюєш власний голівуд –
буде на що подивитися колись
перегортаючи сторінки підручників
перемикаючи телеканали старості
змішуючи барвники спогадів
під час очікування листоноші
на крилатому велосипеді
з останніми повідомленнями з виборів







***
120 хвилин я провів у товаристві цих людей
120 хвилин вони говорили про їжу

предметом дискусії були:
особливості національної кухні
переваги і відмінності кухні орієнтальної
вегетаріанство
(смажені курчата нещодавно
були живими
вони бігали бавилися
любили одне одного по черзі
невтомні і життєрадісні)
також йшлося про дієти
і про ціни звичайно ж ціни

теми викликали живе зацікавлення
гострі суперечки виникали
навколо найбільш наболілих питань

час від часу
я дивився на годинник
піти одразу було незручно
(знайомі знайомих поважні люди)

маринований болгарський перець
стікав між західних кварталів
жирними золотистими краплями

***

келихи на столі
інтимно притискаються один до одного

спайдермен леонід
що працює під пильним наглядом білосніжки вероніки
вживається в роль

йому давно не потрібні репетиції
це життя надто коротке щоб витрачати час на репетиції
а ніч пахне свіжою фарбою

і діти стрімко дорослішають
і злодії старіють також стрімко
і треба поспішати аби встигнути
розплести ще одне павутиння
створити ще одну ілюзію
ще раз врятувати світ поки не пізно


***
татко і мамця
мене зробили

тепер –
мене роблять
всі хто завгодно –

телевізор у кімнаті
бабуся в автобусі
начальник на роботі
пиво на вихідні
реклама на спині того
хто йде попереду
реклама на грудях того
хто йде позаду

дівчата нарешті
кохана окремо
трава на балконі
FM-станції всюди
свої і чужі
поезії тощо

я такий недороблений ними

і книжки які я спалив у собі
забруднюють легені попелом
і думки які я розвісив над водою
погниють до осені

і той кого називав учителем
скаржиться на „заборгованість по зарплатє”

але чи треба зневірюватися –
бо те що всюди
не піде звідси
але чи треба веселитися –
бо те що всюди
не піде звідси
бо Пан Господь
не спить ніколи
а коли і спить
то все одно любить нас
любить і спить спокійно
бо татко і мамця
мене зробили
бо те що всюди
не піде звідси
бо корінь і корона
не варті бензопили
а серце дерева продовбали птахи –
щоб жити














ПЕРЕДЧУТТЯ ( ГОЛІ ВУДУ).

імпровізації

*

нескінченні діалоги
ми ховаємося за діалогами
ми губимося в діалогах

а зоряні лангусти
випливають непомітно
ігноруючи тенета

чи любите ви телевізор так
як люблю його я

чи можете ви досидіти до реклами
випивши сім пляшок пива

що буде
з тобою аміго
коли серце вибухне
і жодна падлюка не розквітне
на волошковому полі

чи дочекаюся
я
сну кохана довшого за твої ноги
чи дочекаюся сну
чи дочекаюся



*

дивлячись як мерехтять
вогники на злітній смузі
відстежуючи повідомлення альтернативних синоптиків

легше ставати мавпою
легше прикидатися невинним...


...а ти дурна і п*яна
красива і тривожна
кохана – не кохана? –
я думаю що можна -

обличчя - вниз! руки - на капот! –
я танцюватиму
врешті так легше –
світ білий від сонця
світ білий від сонця
і тільки від сонця
...через жовтий целофан
твої очі цілував
як же я тебе кохав
аж до серця діставав…
передчуття - голі вуду
далі буде…
у домашніх тварин
слабка печінка
і практично ніякої надії
але це вражає не більше
ніж люди які піднімаються на літак
усміхаючись

хто знає що трапиться через кілька секунд ?
я знаю що трапиться через кілька секунд?
я не хочу говорити
я хочу бути мавпою

*

плавають плавають
великі вареники
нашої благонадійної безнадії

хлопчики у динамівських футболках
і жовтих кальсонах –
це лише частка того
на що ми спромоглися
напередодні традиційних свят
теплої пори року

скапує день потроху
скапує ніч потроху
крапля за краплею
скапує
на тім*я
невпізнане чи неназване
збагачене ілюстраціями
у брехливих підручниках
нашого дитинства

і не тому що слабкою залишається воля
і не тому що недосяжною залишається слава
просто –
випала монетка
а ти
стоїш вагаєшся
ніби монетка це зірка –
бажання загадуєш
бажання приховуєш
мої вітання кишеньковим психоаналітикам


стаф маст дай
каже джонні депп
я знаю де можна придбати кокаїн
1 грам – 90 баксів

і ніякого акценту
ніякого голівуду

*
віртуальних америк тобі
золотий дідусь карабас-барабас
наша злітна смуга
наша ковзанка нарешті замерзла
холодно говорити
холодно кохати
і навіть складні фрази розбиваються
коли випадають з рота...

незасвоєні уроки – найкращі уроки
і ти це засвоїв
отже
сонце обов”язково встане
вмикай свій пилосос на повну потужність
сонце встане обов”язково

навседобретобі
і у шию неначе влітає бджола
авжеж
що здійсниться – то мусить здійснитися
не сумуй мій маленький племінник
пухнастий Дель Тор-
ро
як рахуєш секунди
як чекаєш коли вже спрацює будильник
все гаразд і пробач

загадкових польотів тобі...






ТВОРЧИЙ МЕТОД

Одного разу я відчув
треба писати
я був сам вдома досить п”яний для цієї пори року
і аби зберегти текст сів за комп”ютер
але замість того щоб набити просто у wordi як це робиться зазвичай
я заліз в інет на сайт з якого можна надсилати повідомлення на мобільні телефони
і почав по одному рядку відправляти різним людям
фактично моїм знайомим тим чиї номери були під рукою
рядок за рядком
вірш – це був вірш...

невідомо як я тоді планував –хоча що я міг тоді планувати ? –
збирати потім ці незрозумілі клаптики
тобто теоретично це можливо
але з точки зору здорового глузду - якось занадто...

та я захопився – це цікаво –
складати мозаїку із зав”язаними очима

і якщо комусь нарешті хочеться дізнатися що ж вийшло - вважаю за необхідне повідомити –
нічого не вийшло

але одна моя досить близька подруга
відповіла на повідомлення вона була збентежена
вона написала що я геній smsok
так – я – геній smsок
і взагалі вона скучила за мною
ми періодично кохали один одного
у нас досить часто був відверто якісний секс
на відміну від більшості тих разів
коли у мене був секс з іншими дівчатами які займаються літературною творчістю
мене завжди дратували дівчата які займаються літературною творчістю
коли від них потрібно зовсім інше
не знаю навіщо це
мені здається це гріх
набагато страшніший ніж наприклад написати: батьківщина – гівно!
саме так – не подумати --
а написати – тобто зізнатися

але в даному конкретному випадку мене цікавило інше
нагадаю йшлося про поезію -
що саме я надіслав своїй подрузі –
виявилося таке:
кролик який загинув під колесами твоєї електрички – щасливий...

не знаю які емоції з”явилися б у мене на її місті
але швидше за все – якесь недобре передчуття
те яке підштовхує іноді наприклад здати аналізи у вендиспансері
або нервово перелистати записник кілька разів

незрозуміле недобре передчуття
я впевнений - більшість моїх абонентів відчувала саме це

дякую тобі маленька
кролик який загинув під колесами твоєї електрички -
це я



***
кавуновим зерням
лишається решта літа у порцеляновій мисці

над кленом
по клену
за кленом –
віра у поштарика
який принесе листи
із солоного берега
до берега нашого

а тим часом
волосся дівчини змінює колір
вона ходить і думає яку фарбу придбати
а волосся вже змінює колір

і дрібний дощ згодом

і
дзвінками без відповіді – верболозами по обличчі –
стрибками навздогін
день
що спливає
наче віршик про дитинство –

нікуди не поспішати
їхати на велосипеді
ЧАВИТИ КОЛОРАДСЬКИХ ЖУКІВ



***
жити – кохати і їсти
пити нефільтровану воду часу

звикати до простих речей
знаходячи дорогу
по мапах ймовірної присутності
випадкових вказівників

у цього світу тонка шкіра
на кожній поштівці – зворотня адреса
бий у порожні відра
бий у порожні відра

міжміський автобус
у жовто-гарячих небесах
до кінцевої зупинки
вільних місць немає




***
сонце сходить з одного боку вокзалу
заходить – не повірите – з іншого

середньоєвропейській рівень лайна в голові
недовіра до соціального страхування
страх у ванній напередодні
і повні легені щастя
коли павучка попускає

сонце сходить з одного боку вокзалу…
простягає пальці уздовж колій
добра мама купує малому іграшки
добра мама не дозволяє їсти брудними руками…

і коли від”їжджає товарняк
на його місці з”являється стільки свободи
що можна пакувати її у валізи
і дарувати як сувеніри…
хоча навіщо вже така свобода

міська адміністрація складає повноваження
і за власним бажанням вирушає у тібет

дуже потрібно зрозуміти
я не розумію

але все змінюється на краще
книжковий бізнес стає дедалі вигіднішим
йогурти у кольорових пакетиках
термін зберігання вказано
упаковку знищити

я міг би покохати добру маму
я міг би покохати дитину
я міг би покохати навіть іграшку
у рамках наприклад програми захисту свідків
тобто я міг би покохати всіх

включаючи просвітлену міську адміністрацію

але мій потяг прибуває вчасно
добре підігрітий
повільним вертикальним вогнем


***

іноді найважливіше
це мати можливість
говорити з тобою

відстежувати в уяві
рухи твоїх вуст
відчувати найменші вібрації голосу

власне поки це триває
завжди залишається шанс щось змінити
витягти важку рибину на берег
переступити поріг
перевести годинник на небезпечну відстань...

за дороговказами – інші дороговкази
вірний напрямок це вже непогано
я вмію виловлювати звуки з повітря
коли вони пропливають поруч
коли вони борсаються у невидимій течії
напружуються змішуються заграють
аби вони лише були ті звуки

але автобуси вирушають за розкладом
а пам”ять завжди має гірку слину
до крижаного берега підвіконня
причалюють кораблі


***

теплий чай
і теплі чаїнки на самому дні

перегортаєш очима сторінки світанків
проте інколи
вони приклеюються одна до одної...
але не зупиняйся

шкіра ніжності
тонка та червона
волога та жадібна

почуваєшся добре у будь-якому випадку –
коли знімаєш сукню на чорно-білу плівку
коли тримаєш медузу у долонях
коли віриш у здатність все змінити
коли змінюєш все і прокидаєшся розчулена

нас ніколи не відірвати від цього повітря
ми ніколи не забудемо наші швидкі молитви
не зробимо цього життя набагато кращим
і від цього сонця яке наливається риб”ячою кров”ю
теж ніколи не зможемо сховатися

надто багато було невідписаних листів і загублених ключів
розпачу відчаю і свіжої фарби

надто багато любові протекло нами
надто теплі чаїнки на самому дні


***
проїжджаючи небом
на велосипеді
хтось залишив
(пригальмовуючи)
білий слід

а ти дивися свої новини
перемикай на інший канал
час від часу –
може почався вже другий тайм

але тільки
ку-клус-клан ку-клус-клан
некомерційна реклама
ініціативних добродіїв
ще один ролик
вибори наближаються
але в небі нікого

він
не дочекався і поїхав



ЦЕЙ ШАЛЕНИЙ СВІТ

за останні кілька років
багато моїх друзів
відмовилося від телевізора

просто не дивляться якщо вже є
або якщо ні –
не купують і все
навіть у кредит
з мінімальним відсотком

звичайно
я їх розумію –
весь цей клонований бруд
неупереджені новини
клуб веселих і кмітливих
осередок тупих і сердитих
чужий шоу-бізнес

що залишається?

спорт і погода
але й вони не гарантують бажаного результату
до того ж довгі рекламні блоки
виснажливі як новорічне звернення президента

президенти змінюються
новорічні звернення – не дуже

щоправда є ще нічні сеанси для дорослих
але їх ще треба дочекатися

бо ж спершу все одно –
екстренні випуски і спеціальні репортажі

нас багато
виспівують хором китайці

земля – землянам
кажуть земляни
заглиблюючись у шахти

серце імперії
відшукали під шкірою священної корови
треба дочекатися
поки помре власною смертю
щоб не ображати почуття віруючих
терміновим втручанням
у сфабриковані справи
внутрішніх органів

не там треш синку!

гай річі і рікі мартін
свен горан ерікссон
і йосип давидович кобзон
бєлкі стрєлкі космонавт каденюк
депутати всіх фракцій
терористичні акти стають частішими за акти статеві

тату і лаймон брюстер
наш тріумф – на євробаченні
у ліжку з мадоною
в гостях у сказкі

людство цікавлять особистості
народу потрібні герої...

я розумію своїх друзів
все краще розумію своїх друзів
у супермаркеті намагаюся купувати
лише натуральні продукти
принаймні двічі на місяць кидаю палити
часто виходжу на вулицю –
хочу дізнатися трохи правди
про цей шалений шалений світ





НАД МОРЕМ

важкий дим і безкінечні розмови
які здатни веселити тебе з року в рік
бо правди в них дедалі менше
але кому зараз потрібна та правда

і як би там не було
кольорові фільми світанків
зазвичай можна дивитися
з будь-якого місця

погляд робиться еластичним
але входячи до кімнати
все одно відчуваєш
що остання зірка пропалила кишеню

найсмачніші історії траплялися в цьому місті
найвищчі будівлі відкидали тінь на минуле
яке не робилося кращим або гіршим
або навіть просто іншим
але впевнено затримувало
рештки світла і шматки незавершених фраз
між візитами примарних офіціантів
що вміють правильно приносити рахунки
за якими доведеться платити
хочеш – не хочеш

і ці розписані листочки
відпливали з осінню
яка завжди насувається поступово
ніби медузи на південне узбережжя запозичених спогадів

страх і каміння
поспіх і запах тіла

ми всотуємо сокровенне
ми дихаємо планктоном
наші вагання торкаються ногами
водоростей і перерослого каміння
але якщо хтось не розучився вірити до цього часу –
п”яні сирени завжди вкажуть вірний шлях
електричними зблисками
і добре поставленими голосами