Різдво 23

нічого особливого
я знайшов його випадково ось у тій шафі зверху він був завалений старими журналами та порожніми коробками від сухих сніданків
таких як цей мільйони звичайнісінький дешевий а в шафі їх було декілька мабуть чотири
може п`ять
саме п`ять усі однакового розміру тільки малюнки інші
так от я думаю що він планував
їх усіх
використати
але черга дійшла лише до першого
тактак можливо це і не його
але
ж він сам
я маю на увазі це ж саме він
ну
зник
читали мабуть місяць тому пробігала така інформація було було
багато газет давали її ну от бачите

до середини щоправда де яківі дсутні
б ага товідсут ніх
думаю він самцезробив
а хто ж і ще

дивний був чоловік ненормальний та ви берітьберіть якщо треба
так я можу віддати вам цей щоденник
візьміть почитайте
хо
ча
користі там мало
ось він
трішки потертий вже
цей
цей
цей зошит
дякую

* * *
(перша сторінка, зверху вниз)

(наклеєно чорно-біле фото равлика, фіолетовою кульковою ручкою намальовано жіноче обличчя, в анфас, надпис)

МОЄ МИНУЛЕ та ТЕПЕРІШНЄ
(підкреслено)

(з нової сторінки)
5 квітня

Нарешті в мене в руках опинилася ручка.
Мені боляче. Чому все так швидко відбувається? Я не встигаю. Хіба моя вина в тому, що я дійсно не встигаю? Це несправедливо.
Вона пішла лише три дні тому. Три дні і десять годин. Вона пішла, не попередивши, вона говорила, ми говорили перед сваркою. Сварка, яких було багато, саме тому я не надав їй великого значення. Я не думав, що це може бути нашою останньою розмовою. Вона просто пішла, залишивши короткий запис на наліпці. Прощавай.
Мені погано. Мені жахливо погано. Мій мозок отруєно короткою фразою «прощавай назавжди». Я не встигаю записувати свої думки, але я буду намагатись, даю слово честі.
Минуло три доби. Я жалкую, що не почав записи раніше, оскільки мої теперішні відчуття деформовано за ці кілька днів. Деформовано все моє життя. Його сенс знову розпорошено. Хто наповнить моє життя новим змістом? Навіщо мені намагатися, навіщо мені заробляти гроші, прокидатися вранці та поспішати робити важливі справи. Я живу за інерцією.
(підкреслено)

Мені боляче. Зовсім тупикове слово — біль. Важливо знайти вихід.
Може спробувати?
Контакт? Це важко — вона уникає зустрічі, крім того, у мене є тільки й о г о телефон. Ні, я думаю, нічого не вийде. Залишаються тільки спогади.
Все почалось два роки тому...

(далі на п’яти сторінках в хронологічному порядку описано епізоди з життя двох людей)

... Хоча, все це було зрозуміло і раніше.
Я не хочу, щоб мене знову використовували
(підкреслено)

Відтепер і надалі я повинен брати справу в свої руки. Я буду вести щоденник. Від сьогодні і надалі. Щодня записувати свої відчуття, записувати спокійно і для себе. Записувати все підряд. Це буде щоденник про мене. Записувати все без винятку і якомога швидше. Поступово мені вдасться фіксувати минуле на папері настільки оперативно, що я зможу зрівняти його з теперішнім. Наступним кроком буде оволодіння моментами, що лежать за теперішнім. Заволодіти майбутнім, привласнити його і знищити. Так.
Так. Я в цьому впевнений. Те, що я не захочу записувати, я не буду записувати.
(пропущено кілька рядків, мабуть, записи продовжено після перерви)

Майже одинадцята. Записувати очевидні речі, прості і добрі.
Я хочу їсти. Я йду їсти. Їсти я йду. Я їсти йду. Йду я їсти. Йду їсти я. Їсти йду я.
Шість. Як я і думав. Їх тільки шість. Все сходиться...

6 квітня
Я дотримав обіцянки — щоденник поповнюється новими записами. Звичайно, я би не писав, якби не трапилося чогось нового, але сьогодні воно було.
Я підозрював, що це станеться саме сьогодні, і саме під час обідньої перерви. Передчуття це виникло ще вчора, я хотів навіть його записати. Цікаво, чому я цього не зробив? Запис міг би слугувати доказом. Але навіщо мені докази, якщо я сам знаю, що відчував це.
Обідня перерва — сорок-п’ятдесят хвилин, чудова нагода змінити свій настрій. Вийти на вулиці, побачити деякі обличчя, плечі. Повертатись, як правило, не хочеться, але це важливо — не запізнюватись. Це дуже важливо — не запізнюватись більше, ніж на 10 хвилин.
Я поїв у їдальні поряд. Трішки більше, ніж завжди — на 1.30. Я деколи змінюю страви, як правило, раз на тиждень. Я так звик.
Я вийшов на площу, обмірковуючи перевищення щоденних витрат. Думки про гроші мають якийсь металічний присмак. Можливо, це просто присмак їжі або запах в повітрі.
Площу в цей час завжди перетинають багато людей. Ми живемо з ними в цьому місті. З деякими з них я розмовляю по телефону, переконуючи їх купити товари, які продає наша компанія. Всіх переконати не вдається, не всі хочуть розмовляти, дехто не має телефону взагалі. Чому в деяких людей немає телефону? Адже це так незручно. Один мій знайомий навмисне відмовився від телефонного апарата. Дивак.
Сьогодні я побачив її. Вона стояла біля вітрини магазину і потупилася поглядом в асфальт під ногами. Поруч стояв він і щось їй говорив. Я знаю їх обох. Я знаю її двох подруг, які стояли поруч. Я знаю їх всіх. Вона не подивилась на мене, я не подивився на неї. От і все, власне кажучи.
Ні, не все.
Є ще одна проблема. Мій годинник вийшов з ладу — я запізнився на роботу в офіс. Секундна стрілка, наче зачаклована, проходить одне коло вперед і відразу повертається назад, і так знову і знову. Майстерні вже всі зачинено, мабуть, доведеться ремонтувати завтра.

8 квітня
Дивовижно тепло на вулиці. Сьогодні вихідний день. Я маю їх через кожних п’ять днів. Поки в мене жила вона, ми зазвичай ходили на прогулянку.
Тепер мені немає з ким ходити на прогулянку, тому я і сиджу вдома.
Весело розглядати людей, які проходять зовсім поруч з моїми вікнами. Мені хочеться їх описувати. Влучно і, звичайно, коротко, щоб встигнути занотувати про всіх.
Наприклад:
ч/180/30-35/чор/брю/пес
ж/150/60/чор/руд/—
ж/17

Хтось стукає в двері. Допишу потім.

9 квітня
Новий робочий тиждень. Я маю невеличкий клопіт. Вчора до мене зайшов сусід зверху і попрохав допомогти полагодити двері.
Цікавий чоловік — програміст і керівник якоїсь політичної партії. Голова регіонального відділення. Сказав, що у майбутньому в уряді будуть одні програмісти, які прийматимуть тільки найкращі, виважені рішення. Я з ввічливості промовчав, не хотів перебивати його. Під час цього ми працювали з інструментами. Я захопився ремонтом дверей, а згодом і віконних рам, настільки, що потім за це розплатився — загнав під ніготь тонку, але дуже довгу дерев’янну скалку.
Найгірше, що я не помітив цього відразу.
Тепер, після ночі, під нігтем поселився біль.
Ніготь розділено на дві нерівні частини. Біль концентрується на їх межі. Будь-які спроби витягнути скалку виявились невдалими. Що робити? Біль, боляче, боліти, це реально, це дуже боляче.
Біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль, біль
(списано майже дві сторінки одним словом «біль». Спочатку через кому, потім без розділових знаків, під кінець декілька слів разом, надпис перетворюється на суцільну тремтячу лінію)

Досить. Це нічого не змінює.
Причина в скалці. Її потрібно усунути.
Хоча би на папері.

Скалка
(закреслено тричі)

(далі надпис олівцем, нерівний почерк)
20.10.9.4.7.1054. Вечір. Щойно повернувся, хочу записати дещо.
Палець з а г о ї в с я !
Ніготь знову став єдиним — дві частини його більше не роз’єднює скалка. Найоголовніше, що скалка зникла сама, я не витягував її, я взагалі її не торкався.
(останні два слова підкреслено)

Разом зі скалкою зник і біль. Я не знаю точно, коли це сталось, тому що поспішав на роботу і, вже їдучи в транспорті, забув про біль. В офісі думати про це не було часу. Зникнення скалки я помітив в дорозі додому.
Звичайно, шматочок дерева міг бути виштовхнений лейкоцитами, які утворили гнойову подушку, але це практично неможливо за кілька годин. Щоб це сталося зовсім непомітно, без будь-яких слідів — я в це не вірю.
Ні, ні, в мене є версія. Підозра.
Припустимо, що скалка зникнула, тому що я закреслив слово «скалка». Я дійсно це зробив — щойно поглянув на попередню сторінку. Я закреслив це слово, яке позначало конкретну скалку в мене під нігтем — і вона зникнула. Знищення слова призвело до знищення реального предмету, нехай і дуже маленького.
Втім, якщо це правда, тоді повинні були зникнути і інші речі, які відповідають словам, які я закреслював в своєму щоденнику. Це потрібно перевірити.
На попередніх сторінках закреслено чотири слова:
«завжди»
«точно»
«окремо»
«хтось»
Крім того, закреслено декілька букв, їх виправлено на інші.
Ці 4 слова є непоказовими, оскільки позначають неконкретні речі, а
Хоча стривай.
Ні, ні, все підтверджується!!!
Все дійсно так... Точно! Точний годинник. Точний час! Бути точно на місці! Мій годинник вже декілька разів мене підставляв _— я запізнююсь постійно. Годинниковий майстер вчора сказав, щось схоже на те, що він не може виявити причину, чи він взагалі не ремонтує такі моделі.
Справа зовсім не в цьому, він і не може його відремонтувати, оскільки тепер навіть при ідеальній роботі кожного коліщатка система не буде функціонувати правильно — зникло саме поняття «точно», так само як і зникла скалка. Так само як зникне будь-що, закреслене в цьому щоденнику! Ха=ха.
Ти зрозумів?

18 квітня
Сьогодні вирішив припинити перерву у записах. До цього дня я просто не був готовим щось писати — мене охоплювала фобія закреслити необережно якесь важливе слово — адже біс його знає, що може статись тоді. Я боявся взяти в руки щоденник, щоб бува не покреслити підряд цілі сторінки.
Але тепер вже все позаду. Я знову пишу щоденник. Я відчуваю потребу писати і закреслювати. Весна в розпалі. Попереду багато слів. Що з того, деякі з них зникнуть з вашого життя?

Дерево
(закреслено обережно)

19 квітня
На мій подив дерева не зникли. Під вікнами росли ті ж самі тополі, обабіч дороги — знайомі акації: пилюка та листя. Я почав боятись, що сила, яку має мій щоденник, зникла.
Аж ні — підходячи до будівлі, де знаходиться компанія, я не побачив одного високого дерева. Від нього не залишилось нічого. Інші три, нижчі, стоять незмінні, такі самі, як вчора, як завжди.
Отож, все гаразд. Моя сила зі мною. Єдине, що мене хвилює, чому зникло саме це дерево, а не інше, чи всі дерева взагалі? Я не думав про це дерево більше, ніж про інші, я взагалі його не згадував. Щоденник є, таким чином, автономним створінням? А я тільки задаю йому вектор, тематику?
Але годі. Треба зробити щось корисне. Стільки навколо непотрібних речей, які псують життя мені та людям. Якщо я, якщо в мене є така можливість, чому б не скористатись нею?

Таргани
Комарі
Мухи
Щури

20 квітня
Доброго дня, ще один порожній ранок. Я прокидаюсь завжди порожнім і завжди в поганому настрої. Якісь згустки заціпеніння, порожні комірки вакууму. Бажання його заповнити — я беру в руки щоденник, як ліхтарик. Перечитую попередній надпис, і дивно — вакуум відступає, моя душа розширюється, наче її накачують автомобільним насосом. Чи як?
Помічаю декілька чорних овалів на столі. Ближче — так і є: це сухі тільця тарганів. Є навіть одна муха. Суха гітинова агонія.
Чудово, просто прекрасно! Моє життя та життя інших людей назавжди позбавлено злісних паразитів.
Звістки звідусіль — вмикаю телевізор: на телебаченні у випуску новин зараз розповідають про вдало проведену операцію винищення комарів.
«Хай городяни сплять спокійно!»
За вікном чути голос молодого двірника. Поруч стоять дві юнки — чорна промислова елегантність. Двірник сказав, що знайшов вранці п’ять великих щурів, мертвих та здивованих. Жінки пхикають, двірник задоволений. Ранок Щура.
Це вже вдруге, здається, я щось подібне читав колись, хоча, направду, літературою не цікавлюсь.
Біжу на роботу, по дорозі куплю газет. Мабуть, краще взяти щоденник з собою — фіксуватиму події відразу...

Купив близько десяти щоденних газет. Дивовижно, але жодна з них не пише про щурів чи тарганів. Вони не вживають цих слів взагалі!
(підкреслено)
В офісі спробував заговорити на цю тему з менеджером. Він дивився на мене здивовано, очевидно, що він не знає. Всі решта поводяться так, ніби нічого й не сталось. Це мені і потрібно: мовчанка — найкращий час для диверсій.

(видерто кілька сторінок)

решті. Я зрозумів, що це буде помилкою.
Я викреслив її, тому що так було потрібно. Мені хотілось її викреслити, і я це зробив.
Були згадки про її зникнення в кількох газетах і двічі передавало телебачення, я не зберігав вирізки та записи. Вона зникла і квит.
Він двічі намагався заговорити зі мною, але я мовчав. Потім і він забув. Всі забули.
В цілому, це було потрібно, от і все.
Можливо, це — остання сторінка в щоденнику. Мене обсідають неприємні думки.
Я не хочу більше писати.

(з нової сторінки)

12 травня
За своє життя я вів три щоденники. Перший схожий на третій, хоча в ньому я нічого
(не дописано)
Я їду в електопотязі. По колу, звичайно. Зараз, здається, третє коло. Людина, що сидить справа від мене, нишком підглядає за моїми рухами — я пишу. Байдуже — зараз викреслю її.
Запитую чи не цікавиться вона сучасною незалежною прозою. От я тут літератор-початківець. Ой як цікаво. А як вас звати, запитую. Еля. Вона каже, що виходить на наступній. Щасти вам.
Отже
Еля

Більше її ніхто не побачить, сподіваюсь.
Це весело, справа налагоджується — купив сьогодні орфографічний словник. 76 тисяч, яких завгодно — коротких, довгих, живих, багатозначних, застарілих, службових, окрилених.
Потрібно розпочати негайно, і головне — систематичність.

(на наступних двадцяти п’яти сторінках в алфавітному порядку написано список слів, які розпочинаються з «а», «б», «в», кожне з них закреслено окремо. Списки слів перериваються короткими коментарями та цитатами із повідомлень засобів масової інформації)

20 червня
Тиждень плідної праці дав результати. Мені довелось навіть узяти відпустку, щоб цілком присвятити себе роботі. Я вже відчуваю, як збільшилось простору, як стало вільніше дихати, коли зникають поняття, речі, люди. Ніхто про них ніколи більше не згадує, згадки про них припиняються, вони перестають існувати взагалі.
Я пливу в потоках свіжості та щастя, чистої розрідженості, я бачу, як посміхаються мені люди, як сяють їхні долоні, звільнившись від лантухів неспокою та турбот. О, добрий щоденнику, скільки хорошого ти вніс в мою душу, спокій і радість лежать за кожним закресленням. Я малюю криві риски, і вони оживають.

23 червня
День прикрого розчарування. Щойно проходячи повз вуличних торговців, побачив, що багато з них продають виноград.
Я пом’ятаю, що викреслював це слово, чому ж тоді виноград все ще існує?
Лише одне пояснення може бути —хтось має щоденник, дія якого є протилежною до дії мого щоденника. Він може створювати нові слова, відновлювати знищені мною речі, людей.
Паперові обличчя продавців. Вони явно щось знають, приховують. Їм не до вподоби вакуум, вони мовчки розглядають мене, підозрюють. Ні, ні, я не видам себе. Я переступаю тонкі ниточки змови.
Можливо, таких щоденників декілька. Можливо, існують цілі організації для втаємничених, які працюють з такими щоденниками.
Намагаюсь з’ясувати у продавців, звідки у них виноград. Вони вдають, що не розуміють суті запитання і намагаються переконати мене в хорошій споживчій якості цього винограду. Покуштуйте, спробуйте.
Я впізнаю себе. Я так само переконую інших, коли я на роботі. Епоха переконання.
Комусь не подобається те, що я постійно щось записую. Ну от, погрози. Стає млосно, я стою поруч з цими людьми, тепло. До мене підходить здоровань. Цікаво, що буде да

На жаль, все закінчилось бійкою. Мене побили, двоє.
Зараз вечір і я не хочу про це згадувати. Безглуздо описувати те, як тобі роблять боляче. Синяки. Мабуть, мене принизили. Мабуть, я немічний каліка, якщо не зміг захистити себе.
Однаково, все минуло. Я запам’ятав тільки одного — в нього була спортивна біла шапка «victory». Від другого не залишилось ніяких спогадів.
Але цього достатньо, щоб помститись.
Голова, на якій була біла шапка «victory»

26 червня
Трішки прохолодно вранці, мабуть, доведеться брати куртку. Тепер постійно ношу щоденник з собою, мені з ним нічого боятись. Вдома залишати його небезпечно, можуть провести обшук, або залізуть злодії. Не виключено, що за мною вже встановлено нагляд.
Вчора, наприклад, заповнював анкету. До мене підійшла жінка, в руках жовті листки паперу. Анкета вивчала моє ставлення до Інтуїтивно Зрозумілого Інтерфейсу якогось програмного продукту. ІЗІ, скорочено.
Як легко.
Сьогодні зустрів кількох людей без голови. Трьох. Між плечами тільки невеличкий горбик, на який дбайливо натягнуто білу шапочку «victory». Все спрацювало. Я дуже задоволений собою.

1 липня
Заходив сусід і сповістив, що сьогодні якесь свято.
Це дуже корисна інформація — на вулицю не піду. Посилена комунікація, люди, пси, виховані в кращих традиціях побутового нігілізму. З мене досить.
Календар

Ранок
Ранок я витратив на те, щоб згадати, яке сьогодні число. Я знаю, що сьогодні понеділок, але не знаю який місяць і який день. Все переплуталось.
Проте це не біда, можна прожити і без календаря. Зрештою, ніхто ж не скаржиться — залишились назви днів — понеділоквівтороксередачерверп’ятницясуботанеділя.
Футуризм та й годі.
Купувати щодня газети — зшивати їх разом по 30. Це буде мій місяць.
Тиждень.
Тиждень.
Якесь хворе слово. Всі живуть тижнями.
То й що з того?

Вівторок
В офісі вже дехто помітив зникнення календаря. Першим, мабуть, менеджер, тому що запитав мене п’ять хвилин тому: «Ти не забув, що повинен здати мені звіт про роботу, до приїзду Ендрі? Яке сьогодні число, ти хоч знаєш?» Я не піддався і відповів: «Так, звіт буде у вас післязавтра. Завтра, можливо».

Вівторок
Відсутність календаря має свої зручності. Всі намагаються завершити свої справи до кінця тижня, а нові почати з початком наступного. Дні великих подій почали називати не інакше як Славнозвісний Четвер, Білий Понеділок.
Я відкрив новий спосіб приблизного визначення дати — купувати продукти та напівфабрикати — найкраще молочні — і звіряти дату придатності із поточним станом продукту. Щоправда, тепер мій холодильник постійно забитий всіляким непотрібом, який я змушений купувати.
Сьогодні зіпсувалось масло «Липень 25». Я думаю, що сьогодні дійсно двадцять п’яте, доводиться вірити в щирість товарів. Спостереження переходять на оцет «Жовтень 3».

П’ятниця
Я

Понеділок
Симуляція Самогубства. Це було досить ризиковано. Але я виявився неушкодженим. Зі мною вже все гаразд. Криза позаду.
Наслідки п’ятниці проявились сьогодні — цілий день менеджер скаржився, що в нього не працює клавіша «Z» на клавіатурі.
Чудове поєднання. Прихований сенс.
Треба продовжувати розпочате.
а е у и і о

Субота
«дбрй вчр», — вітаються зі мною сходи. Сусідка.
«дбрг здрвй», — відповідає моя краватка.
«йк вш спрв?», — маленьке обличчя, лагідні блискучі оченята.
«вс грзд, п-тршк»,— зачиняю двері.
Я люблю світ.

Неділя
Щойно заходив товариш. Просив гроші у борг — хоче купити новий комп’ютер. Чудова ідея, кажу йому. Він залишається попити трішки вина.
Розповів цікаву історію про свого згайомого, який викинувся із відчиненого вікна, тому що в нього не відкрився якийсь важливий файл на магнітооптичній дискеті. Це була важлива інформація, сказав мій товариш, він міг її продати за кілька тисяч, уявляєш. Але ж навіщо з вікна?
Потім він пішов.
Жаль того, що вистрибнув. Таке не повинно повторюватись, потрібно звільняти людину від залежності.

Наприклад
Гроші

Середа
Дрібні, невеличкі зміни щодня. Так і повинно бути — тільки так ніхто не помічає цих змін.
Вони прокидаються вранці і йдуть працювати, так само як і до цього, не помічаючи того, що вони не отримують ніяких грошей, сприймають це як належне. День минає. Тиняються увечері магазинами, проходять повз жебраків, але не мають нічого для обміну. Повертаються роздратовані та наповнені, не розуміючи чому. Підміна сталася непомітно. Продавці тупцюють на місці, не розуміючи чому ніхто нічого не купує. Вони стоять цілими днями, у вихідні, думаючи, що справа в товарах, які не цікавлять покупців. Ділери, комівояжери вибиваються з сил, шалена лють та посмішки, які стають все ширшими та солодшими. Вони намагаються змагатись, пропонують неймовірні знижки, дають товари в безкоштовне довічне користування.
Вчора зустрів свого товариша. Спитав про новий комп’ютер. Він довго дивився на мене, напружено намагаючись щось сказати мені, передати якесь надзвичайної важливості повідомлення, але вичавив з себе тільки: «Щось хотів тобі сказати, але забув що».
Не переймайся, заспокоїв його я — добрий погляд, дружня порада — хіба щось ще потрібно.
Тисячі самогубств, аварії, апатія, порожні очі, зачинено біржу. На громадських вбиральнях нікому непотрібні кредитні картки.
Бізнес зупинився. Менеджер сповістив про скорочення кількох працівників компанії.

Тиждень тому мене звільнили.
«У нас немає грошей для того, щоб платити тобі платню».
Але я тільки зрадів, що так сталось — немає сенсу ходити в офіс, якщо тобі і так нічого не заплатять.

День
Місто ще живе. Я дивуюсь його дивовижній силі та живучості — незважаючи ні на що, воно пульсує — то затихає, стає принишклим та мовчазним, то вибухає новим шкрябанням ніг, тертям тіл.
Я вдячний місту. Це пройдений етап, це — минуле, треба йти далі.
Я розумію, що справа зовсім не в зникненні грошей. З моїми запасами харчів спокійно можна прожити кілька місяців.
Але мине день-два, ну рік, і вони винайдуть щось нове, обов’язково придумають щось таке, що заповнить порожнечу.
Зрештою, все й так зрозуміло.
Щоденник виявився помилкою.
В будь-якому випадку мої можливості менші, ніж у цілої армії інших, добре тренованих конспіраторів, які створюють нові слова, нові сенси набагато швидше за мене.
Так, щоденник виявися помилкою. Тому що знищення зайвих речей не зменшило моїх страждань. Все, зрештою, залишається так само. Я не хочу страждати, я не клавіша «Z». Це зовсім не весело.
Так само.
(підкреслено)
Моя місія завершена. Це останні рядки, останні записи. Дивно, але я до останнього думаю, що це варто спробувати.
В цьому є щось дитяче, але я повинен спробувати.
Так чи інакше це закреслення буде останнім.
Я хочу закреслити щось важливе, найголовніше, те що б змінило весь світ, розчистило місце для нового сенсу. Це стало мною. Я давно йшов до цього, і спочатку це зовсім не було моєю метою. Тепер виходу немає. Цьому немає пояснення, це просто вчинок.

Я думаю про тих, хто читатиме цей щоденник через багато-багато років. Хтось, можливо, продовжить його — знайде тут, в цьому будинку на столі, і, якщо навіть не буде писати сам, передасть щоденник іншому.
Падатиме сніг, мабуть, буде Різдво. І йому скажуть: «Ось він. Візьміть, прочитайте. Тут багато незрозумілого, але ти спробуй розплутати ці вузлики».

Прощавай.

Людина

(з нової сторінки, чітко друкованими літерами)

як я і думав — н і ч о г о н е з м і н и л о с ь .




1998