Ігри з розумом

http://www.samvydav.net
_______________________


— Когда я буду убивать вас в следующий раз, — ответил Шарлах,— я вам обещаю такой лабиринт, который состоит из одной-единственной прямой линии, лабиринт невидимый и непрерывный.
Хорхе Луіс Борхес

СТОЯННЯ

Люди йшли повз, а він не міг зрозуміти, що насправді потрібно йому тут, і чому для Ловів він вибрав саме це місце. У переході метро Борець за Добро і Справедливість, наполегливий і безстрашний, впевнений у своїй правоті. Він готовий боронити від зла — будь-кого з людей. Кого йому протиставити? Він як шмат гартованого заліза, надійтеся на нього!

Час від часу від натовпу відходять люди. Зараз це чоловік-самогубця, він іде, як п'яний. Борець за Добро і Справедливість міркує, чи це не пастка, і чи потрібно зупиняти його. Але коли чоловік проходить повз, він ступає услід і зчеплюється з ним в останній момент руху, коли бачить перехилену над пероном постать. Борець за Добро і Справедливість відтягає самогубця до стіни, той борсається і гребе повітря руками, а потім перестає. Запал повільно холоне. Борець, все ще тримаючи його, відвертається і озирається довкола, чи не з”явився Ворог. Спасенний вже оклигав і зацікавлено спостерігає за цим.

Коли Борець роздвигав йому долоню, пальці погладили тверду кульку з холодного сплаву. Приклавши її до вуха, він почув тихеньке поцокування. Бомба? Він глянув на самогубця, той іронічно посміхається. Бомба вибухне за двадцять секунд, каже чоловік, і ніщо її не зупинить. Борець задумується, а час спливає. Нарешті він напружує свою волю, щоб телепортувати кульку на Північний полюс, або у пустельну Арізону. Перша спроба невдала, друга теж, а час спливає. Борець відчуває піднесення самопожертви і передчуття кінця, іронічний погляд самогубця надає йому злої снаги, Борець заплющує очі, і кулька вибухає у далекій Арізоні серед золотих звабливих пісків. Він ловить погляд самогубця — такий же іронічний. “Відкрити секрет?- каже той.- Можливо, тут, у переході, безліч таких, як я.” Борець строго дивиться на нього, сповнений вищості і благородного жалю. Чоловік нервово тягнеться рукою до серця, і сповзає по стіні вниз — він мертвий, гостра серцева недостатність.

Борець міркує над його останніми словами, доки не помічає в них рації. Придившись до натовпу, виділяє першого, другого. У цих людей бігає погляд, стурбоване затерте обличчя. Борець кидається до них, трусить за комір, сягає до кишені. Знаходить кульку у першого і у другого. На долоні кульки тихенько цокають. Потім Борець помічає ще такого ж і ще. Кульки випадають зі жмені, він розкладає їх по кишеням — у куртку, штани, сорочку. Підозрілих все більше. Спочатку один, а потім інші, забачивши його, починають самі віддавати йому свої кульки. Борець бачить під мармуровою лавою картонну коробку і зсипає відібране туди. Тепер він стоїть з коробкою під стіною, і люди, проходячи повз нього, кидають кульки у коробку. Потім, почувши кілька незрозумілих фраз, Борець проходить до переходу і бачить, що внизу, біля ескалатора, комівояжери проводять рекламну акцію — роздають безкоштовно бажаючим кульки-хронометри.

Так блукали його думки, коли Борець чекав у переході метро.

МІФ ПРО НАДЛЮДИНУ

Перші відомості про нього стосуються другого століття до Христового різдва, хоча сама історія ця сягає ще більш сивої давнини. Тоді Патріцій Форвин відступився від своєї родини і пішов у купці, щоб зникнути на одному з безмежних степів Кимерії. Це не викликало потрясіння у світовій історії. Історія взагалі не знає Патріція Форвина.

Ярослав, князь Київський, вів добре знайомство з купцями. Острослова Романованича він поціновував за охоту до книжної премудрості, і, не менше, за торговий хист. Острослов Романованич літа 1214 виторгував дивно оздоблену “Книгу премудрості” у венеціанського дожа для князівської бібліотеки. Ця книга, ймовірно, згоріла у одній з пожеж смутного часу.

Коли у 1814 році у вісімдесятичотирьохрічного Гара Садана виникло бажання одружитися з шістнадцятирічною Гретхен Сунд, його рідні сприйняли це як вияв старечого маразму. В результаті їхніх рішучих і результативних дій пан Садан опинився у закладі для нервовохворих, а над майном його встановили опіку. Ми могли б поставити на цьому крапку, і життєпис цього пана завершився б недалеко від початку. Рідня домоглася того, чого довго (судячи з деяких інших фактів) домагалася, суспільству країни ця подія не принесла ані шкоди, ані користі. Але є один момент. Після чотирьох років перебування у вищезгаданому закладі Гар Садан зникає. Виявили його через рік у Базелі, де Садан був упізнаний близьким другом родини Йозефом Вальтером. Обставини зникнення пана Садана не є предметом нашої розповіді, хоча самі обставини є досить загадковими. Але нехай загадковість буде принадою для романіста, ми ж себе вважаємо неупередженими дослідниками.

Об”єктивність Йозефа Вальтера в цьому питанні викликала деякі заперечення. На жаль, зустрінемо у літературі сміливі, однак, нічим не підтверджені припущення, що свідок на момент зустрічі з Саданом був не у тому стані, який називають “тверезим розумом і твердою пам”яттю”. Залишимо це зауваження на совісті деяких авторів. Заява Йозефа Вальтера була незвичайною, викликавши значний резонанс навіть у вищих колах. Свідок підтвердив під присягою, що не бачив ще людину такого твердого розуму, як Гар Садан — цей момент, зрозуміло, викликав протест усіх його спадкоємців. Але скандальну реакцію спричинило інше твердження. Йозеф Вальтер заявив, що Садан, що його він бачив у Базелі, виглядав молодше своїх років. Значно молодше. Різниця між Гаром Саданом і Йозефом Вальтером складала близько 14 років (документально підтверджено), але на момент зустрічі вони виглядали ровесниками.

Ніхто не сприйняв тоді це так серйозно, як належало. А наслідки з”явилися.

В 1874 році Н. Фрадерайх у Базелі видає свій “Міф про надлюдину”. Зараз ця праця стала розкішшю бібліофілів, вона жодного разу не перевидавалася. Появі книжки не передували інші твори цього автора, і ім”я Н. Фрадерайха, на жаль, згадується історією літератури лише раз, у зв”язку з його листом 1874 року до Г.-К. Честертона, де він розмірковує про владу часу над людиною. Історії філософії Фрадерайх зовсім не відомий. Але саме в цій брошурі в 8 листів in quarto з”явилися зародки теорії про надлюдину, яка потім так голосно прозвучала у філософії Ніцше. Фрадейрах розповідає про Гара Садана і порівнює його портрет з родинного зібрання із скульптурним зображенням Патриція Форвина (Британський музей) та зображенням Острослова Романованича з розпису стіни однієї з Ярославських церков. Автор робить висновок про те, що це одна людина (чи спілкувався Фрадерайх особисто з Гаром Саданом відомостей немає). Говорить він про людину, над якою час не має влади. Треба думати, сучасниками подібна думка зрозумілася абстрактно (відголосок містицизму у світосприйманні середини ХІХ століття). Фрадерайх за десятиліття до Ніцше вводить термін “надлюдина”: “вільна від тягарю часу, незмінна”. Пізніше Фрадерайх, що звернувся до релігії, має намір заключити своє визначення надлюдини словом “демон” (“Спогади” Елайни Фрадерайх т.2, ст.178). Але в 1880 році трагічно обривається його життя і загадка Гара Садана розв”язується дуже просто — вона просто зникає.

Зараз можна вже сказати про друге її народження. Відбулося те, що відбувається з героями у фольклорі — ім”я зникло, а сам персонаж зробився абстрактним, став мислитись узагальнено, незвичайні якості його трансформувались — у надзвичайну силу, надлюдські здібності. Будь-яка дитина, не замислюючись ні на хвильку, назве вам з десяток персонажів цього типу. Не буде серед них лише самого Садана- Форвина -Романованича.

Десь тут кінчаються факти і починаються передбачення. Ми не бачимо причин не довіряти Фрадерайху тільки через деяку фантастичність висновків його праці. Його біографія свідчить лише про поважаність і чесність цієї людина. В характері Фрадерайха — освіченого, але недалекого бюргера, трохи педанта — не знайдемо схильності до містифікацій. Але навіть якщо взяти недостовірність “Міфа” за робочу гіпотезу, виникає питання — звідки він походить? Книжка Фрадерайха стала першим кроком до “Заратустри” Ніцше, але що дало поштовх до книжки Фрадерайха? Чи не сам Гар Садан?

З певною долею ймовірності можна передбачити, що у ХХ столітті пан Садан змінює ім”я чи, бодай, документи — хвиля світових революцій і хаос в архівних справах цьому сприяють. Зараз він може бути політиком чи комерсантом (походження завжди у ньому проглядало) — але не мілкого плавання. Не доцільно, нам здається, уявляти його лише романтичним героєм — до подвигів і трагічної самопожертви надлюдина Фрадерайха не має нікого відношення. Також категорично заперечуємо погляд на нього як на своєрідного мудреця-анахорета, а захоплення такою мудрістю вважаємо навіть небезпечним. Він гравець, напевніше.

ЛАБІРИНТ

Будь-яка ситуація має свої наслідки. Так, йому чекати набридло, але він стояв і чекав. Звідкись потягло холодом. Борець нервово витер руки хусткою. Скільки часу пройшло? Він підняв до лиця зап”ястя: стрілки, оконтурені темно-срібним ободом, стояли на двадцяти п”яти. Чого не трапляється. Він підійшов до ескалатора, що відмітити час по вогнистих числах табло, але побачив лише, як вони гарячково вимигують знайомими цифрами, і ніхто не збирався наводити лад. Борець не став займатися часом. Тоді він ще був певний, що зможе вислідкувати і переграти Ворога.

Так, він Боєць за Добро і Справедливість, наполегливий і безстрашний. Може, час плете довкола нього свою сітку. Чи ти не в його пастці, борець за добро і справедливість? Він тривожно прислухався до себе. Зараз він як жмут струн. Варто зачепити струну, і вона озветься іншій в унісон.

Деякий час він думає про Гара Садана, виданого у Базелі книжкою in quarto з майстерними гравюрами. Чому раптом пригадався цей феномен? Його, як і багатьох, приваблює у ньому загадкова небезпека.

Борець подивився на людей довкола. Одні йшли в один бік, інші – в протилежний. Він уявив собі це як рух по колу. Тільки коли лінія замкнута, елементи повторюються по всій її протяжності. Люди рухалися, і деякий час його тішило спостерігати не обличчя, але цей рух. Аж хтось відірвався від натовпу і йде до перил, як п'яний. Чоловік-самогубець? Самогубець хилиться над перилами переходу, і Борець бачить його голодними очима поїзд, що відходить. Трохи не останню хвилину Борець за комір пальто тягне його назад. Кулька, що опиняється на долоні, спалахує у далекій сухій Аризоні ясним кучерявим вогнем.

Погляд самогубця іронічний занадто. З яких пір час для нього зупинився? Не торкається його час. Чи можна сказати, що час не владний над ним? Намагаючись пригадати своє минуле, Борець заходить у бронзовий вік і бреде між єгипетськими пірамідами. Що там писали? “Вільний від тягарю часу”?

Рух по колу? Вже ні. Чоловіка-самогубця серед натовпу Борець виділяє безпомилково. Синій комір пальто відкладається у пам”яті дотиком до шорсткого шерстяного полотна. Долоня тепла від далекого вибуху. Борець за Добро і Справедливість замислюється на хвилину, щоб пригадати число цього епізоду. Він розуміє його суть.Він розуміє його суть, розуміє його суть!

Борець торкнув пальцем мармурову стіну і вона розсілася, як невіджатий сир.