Кіт

http://www.samvydav.net
_______________________


У кота боліла голова. Він никався по квартирі, тикаючись лобом в усі щілини і темні теплі місця, далеко обходячи сопучу гору хазяїнового тіла, і не знаходив собі спокою. Напевно, кіт простудився, коли господар востаннє полаявся з хазяйкою. Він тоді забився подалі від гріха між взуття, і там заснув, а з-під дверей тягнуло холодом — справді, так і було.

Кіт був великий, важкий і сірий, старий і лінивий. Він то притискав великі гострі вуха до великої пласкої голови, то нашорошував їх, прислухаючись до неясного шуму в коридорі. Іноді у старечому безпам’ятстві йому на хвилину вчувалося, що то можуть бути миші. Влітку в селі він ловив сірих і коричневих польових, і вони були смачними, він охоче б спіймав таку й зараз. Але найбільше йому хотілося мати білу мишу, велику, неповоротку і солодку. Він кілька разів бачив таких, але вони належали людям, і йому ще ні разу не довелося їх скуштувати.

Він не їв уже третій день, і третій день ховався від хазяїна, осмілюючись виходити з-під ванної лише тоді, коли він забирався з дому, або спав. Кіт крався до підвіконня, краєм жовтого ока ласо поглядаючи на хазяїнову ногу, що ворушила пальцями.

Коли господар із хазяйкою лаялися, кіт вистрибував на підвіконня і сидів за шторою, ніби у кімнаті із м’якою тканою стіною і великим вікном. Тут його мало зачіпали різкі напружені голоси і він міг навіть задрімати, вдивляючись у скло.

У місті будинки стоять один перед одним, розділені клаптиком ґрунту. Із шостого поверху квітуючі абрикоси — наче молочна піна, а у навпроти поблискують вікна. Між будинками тягнуться троси антен, на які, як на сідало, опускаються ворони і ситі голуби. І проводи недокінчених ліхтарів, і невидимі нитки телефонних розмов, і мотуззя інших зв’язків, міцних, як первісні родинні. У будинках живуть знайомі і незнайомі люди, собаки, птахи. І друзі, і вороги.

Особливо кіт любив дивитися надвір увечері, коли загорялися і гасли кольорові зашторені і жовті голі вікна. Йому подобалося забиратися поглядом в той приємний жовток, оглядати іграшкові меблі і стіни, спостерігати, як маленькі фігурки, що нагадували людей, ворушилися, ходили, бігали, вимахували руками — кумедні маленькі тварини.

Спостерігаючи за повечірнім існуванням цих далеких істот, він згадував давно забуте відчуття: колись кошеням він із таким же терпінням вдивлявся у скло акваріума. Це було беззвучне життя, що його не зачіпало — риби снували собі, метляючи хвостами іноді розкішними, іноді обідраними. Щоправда, можна було спробувати навести серед них свій лад, опустивши лапу у воду. Зараз було так же цікаво, як і тоді. Ось одна рибка висловила метлянням іншій все своє незадоволення, і кіт мигнув від утіхи.

Вікна йому відкривалися, як квіти. Найдужче він любив одне, де істоти, чимось схожі на зменшених його хазяїна і хазяйку, рухалися поважно, повільно їли або зупинялися біля вікна і вдивлялися у ніч — тоді йому ставало тепло, і він ніби відчував, як солодко пахне у них на кухні і як вони люблять свого кота. Найбільше йому не подобалися, коли ці двоє вмикали телевізор.

Кіт улігся на підвіконні, по-собачому поклавши голову на лапи, і побачив, що його улюблене вікно темне. Тоді він за звичкою оглянув інші і, ткнувшись носом у пустий живіт, згадав літо і облизнувся. Ще він подумав, що хазяйка, можливо, сьогодні прийде і наб’є його за подерту подушку, але потім дасть їсти. Потім він заснув. І у сні, як і хотів, кіт бачив солодкі білі миші.