Казка про синього кота

http://www.samvydav.net
_______________________


Десь у місті, під самими шерстяно-білими хмарами, на останньому поверсі шістнадцятиповерхового будинку, у невеликій квартирі (одна кімната, вузенька кладова, кухонька, вікно з широким підвіконням), жив синій кіт, який умів літати. Коли він був іще пухнастим волошковим кошеням, то часто сидів біля відкритого вікна чи на кватирці й спостерігав за птахами. І ось коли він задрімав, йому наснилася луската хитра риба, що прикидалася мертвою, а потім била його по носі вогким хвостом. Він завовтузився й звалився вниз. Але не розбився, а розпушив вуса, розчепірив лапи, вигнув хвіст — і полетів.

Про його незвичайне вміння не знав ніхто — лише господар, дві ворони та зграйка сірих горобців, які з тих пір облітали його будинок стороною. А кіт ширяв вечорами між проводами і пруттям антен, хапаючи за крила кажанів і ганяючись за переляканими пугачами. І перехожі, яким у темному небі серед дерев не раз ввижалася густа рухлива пляма, навіть подумати про звіра не могли.

Подібного кота більше немає, і другого, як не шукати, не знайти. Бо синій кіт лише один у світі: він не їв мишей і поночі завзято бився з бродячими собаками, аж доки не зустрів щеня, схоже на білого щура, і не потоваришував із ним. Гостролице щеня загубилося, і кіт забрав його до себе, у піднебесся, на свою кухню у висотному будинку. Господар кота дав про знахідку об’яву в газету, а потім, коли ніхто йому не подзвонив, сказав: що ж будемо жити утрьох.

У кота був славний господар — він годував його молоком і салатами, і щовечора чесав йому за вухом. І хоча він нікому не показував своїх синього кота і щурооке щеня, усі сусіди помічали, що цей чоловік дивний. Бо він не лаявся, був охайним, усе життя працював на одній роботі, а коли його контори не стало, влаштувався на іншу, але десь поряд. А ще ніколи не пліткував про друзів і завжди говорив правду.

Він давав гроші в борг і мало розповідав про себе, і нарешті пішли чутки, що він аферист і шпигун, і до нього навідалися домовим комітетом, і хтось майстерно побив вікна в його квартирі на шістнадцятому поверсі.
Врешті-решт він вибрався з того будинку, продав квартиру і придбав собі хату під містом — з трьома вишнями на подвір’ї, яблуневим садом, та неглибоким ставком-копанкою в кінці засадженого динями городця. І оселився там із своїми звірами. А коли відшукалася хазяйка загубленого цуценяти, він одружився з нею, і було життя їхнє довгим і щасливим. Кіт же, коли постарівся, перестав літати та став вгодованим і воркітливим, частенько піддразнював свого друга собаку, нагадуючи йому, що причина цієї ідилії — він.