Сльоза Пікассо

Мир разложил на части Пикассо.

Слеза стекает.

Разложи! Попробуй!



Евг. Винокуров

І

Літо пилося,

літо їлося,

Літо кипіло вишнево,

лутово,

Густо сміялося,

половіло,

Переморгувалось зеленоброво.



А ми за руки, аж пальців хрускіт,

Аж регіт звивався під пахви осик.

За хвилями книг,

в сторінковім плюскоті

Відкрили шалений його материк.

І раптом у гаморі магазиннім

Все спалахнуло, аж день злякався!

Все стало синім, місячно-синім —

Засвітилась сльоза Пікассо.

І зайнялися в дівчини зорі,

І прикипіли карі:

«Та ну!!»

Тонуть у морі, тонуть і в горі —

І ми в сльозі потонули.



ІІ

Діти плачуть, і плачуть дерева.

У мами не очі, а дві сльози.

Синхрофазотрони ридають, як леви,

І фіолетовий плач в грози.



Передані сльози оркестрам і лірам,

Митцям передані,

бо людям ніколи,—

Художники плачуть

«Королем Ліром»,

«Снігами Кіліманджаро»

і «Гернікою»...



Ill

Пройшов крізь Сезана, Моне і Мане,

«Валькірією» захлинувся в Одесі...

Майнуло — і він мене промине,

Чи я загублю його десь.



Всякі пророки злісно шептали:

«Він шизофренік, не йди в його очі».

І поетичні муки танталові

Злякано врочили.



Та в серці цей каторжник,

чорт в синцях,

Денно і нощно мне глину й залізо.

Чорна фуфайка йому до лиця,

«Юманіте» у кишені навскіс.



Атомні сльози течуть в імлі

На чистий пензель солоною правдою.



Він сам — геніальна сльоза Землі

В штанах, замурзаних райдугою!