Помирають майстри

Пам'яті академіка О. І. Білецького



Помирають майстри. Чітко значать віки.

їх життя вперезало вогнями й димами.

В груди траурних маршів

дзвенять молотки,

І влягаються думи золотими томами.



Люди круто жили. Люди в сонце ходили

І державу науки несли на плечах,

Люди гупали кайлом в оранжеві брили,

Люди шквально згоріли,

щоб день не зачах.



Амплітуда людська —

від колиски до гробу.

Та не знати народу таких амплітуд,

Бо ошпарює реквієм мою душу окропом

І сподівану зрілість вишукує тут.



Сплять монархи труда. Зріє черга велика

До незайнятих тронів крізь думи густі.

Підмайстри мого віку!

Я ваші ридання покликав,

Щоб на цвинтарі чолами підрости...