Вивантаження граніту

Сивий, аж замислений,

крихкий на пругах

Граніт кострубатий до пальців липне.

Шпурляю — і він гоготить в ногах,

Влягаючись тілом в земні заглибини.



Рожевий, смугастий — в променях мліє.

В кожнім кристалі вогні полискують —

І падас сонце направо й наліво

Верткою мигливою блискавкою.



На іскри дробиться, вщухає, тихне.

Полами витрем замурзані чола ми.

Зцупимо, зрушимо — й знову задихано,

Азартно напружимось торсами голими...



Вже викотивсь місяць

із синіми горами,

Великий, важкий, сивувато-опаловий.

Може і цю розвантажим платформу —

Місячним каменем землю завалимо…



Хочеться пива. Петляємо коліями.

Стрічним дівчатам махаєм кашкетами.

Струмінь з-під крана морозно поколює,

Зорі од спини летять рикошетом.