ВіІ вітер на долину

Віє вітер на долину,
Колише билину.
Рід до роду листи пише
Та на Україну.
Пише листи розмаїті,
Пише, розсилає
Все на тую Україну,
Де родину[1] має.
Ой роде ж мій, роде,
Ой роде ж мій милий,
Розійшовся по Вкраїні,
Як туманець сивий.
Туман сивий, туман синій,
Піднімися вгору,
З'їжджайтеся рід до роду
На любу розмову.
Ой брат сестри питається:
«Ти, сестро, небого,
Чи привикла ти там жити,
Де ворогів[2] много?»
«Ой привикла, мій братику,
Поміж ворогами,
Як у полі криниченька
Поміж дорогами.
Що хто іде, а хто їде —
Водиці нап'ється,
А із мене, нещасної,
Кто схоче – сміється.
Нема ж цвіту білішого
Над ті полуниці,
Нема роду ріднішого,
Як брат та сестриці.
Нема ж роду ріднішого
Над отця, над неньку.
Нема ж цвіту білішого
Та над ожиноньку,
Нема в світі вірнішого

Та над дружиноньку».



--------------------------------------------------------------------------------

[1] Родина – тут: родичі.

[2] Мається на увазі чоловікова сім’я.