Маріанна КІЯНОВСЬКА |
Соломонові ночі. Апокрифи |
Три речі оці дивовижні для мене, і чотири, яких я не знаю: дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі, корабельна дорога в середині моря і дорога мужчини при дівчині! Книга приповістей Соломонових. Як сулія, наповнений ущерть... І.Малкович А стежка щоранку в пушкові ягнят і в росі... Возносяться в небо твої голуби і отари, І запах лози, і рожево куйовдяться хмари, Приречені спати у мокрій від поту косі. Безумство моє - і гірке, і солодке, бо всі Його розпізнали по блиску очей і утомі - На кедровім ложі я довго збирав невагомі Розгублені перса, що пахли, мов персика сік... Гладінь живота, непостійна і ніжна, як ласка, Мовчанка, мов сіті, - моя безголоса поразка, Дарунок і злочин, учинений мною тобі... Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу... Я п'ю з тебе вина - щоразу і млію, і можу! - Коханням заплющую очі твої голубі. 1. Коханням заплющую очі твої голубі, Смаглявко брунатна, солодкі зриваючи грона, Вологі і теплі. Ти сарна моя безборонна, Впольована тихо на схилах піщаних горбів. Цілую тебе - аж кровинка блищить на губі - У нашому домі, де сонце, і крони, і трави, І квітів червоних пекучо-тремтячі заграви Опалюють плоть, наче купіль.Збираю собі, Спиваючи з тебе, бурштин, і ґранати, і перла - І з шиї, і з лона; лежиш, знемагаєш, мов вмерла, А я, твій оратай, кладу переліг і посів... Ти мій виноградник, а я - виноградар при ньому, Торкаюсь до тебе, незрячий, у пошуках дому. А стежка щоранку в пушкові ягнят і в росі... 2. А стежка щоранку в пушкові ягнят і в росі, Хоч в сутінках стежка мережана лезами листя... КЛАДУ ТЕБЕ В СЕРЦЕ ПЕЧАТТЮ - і ношу. Колись я Захочу забути - й не зможу, покірний красі. Прокинеться вітер, розбудить сторожу і псів. Сторожа розбудить людей, панахаючи тишу. Ховаючи в серці, ніколи тебе не залишу - Ні тут, ні деінде. Узявши тебе, я посів Обітницю щастя, тремти, моя сарно химерна... Пшенице, хвилюйся: я дбало збиратиму зерна. Ми матимем втіху, що більша від всякої кари. Співай, моя пташко, безпечно в маслиновім гіллі, Я буду на чатах, допоки малі і несмілі Возносяться в небо твої голуби і отари. 3. Возносяться в небо твої голуби і отари, А дощ не вщухає, і ми не вщухаємо теж... Моя сокровенна, куди ж ти від мене підеш? - Це ложе - усесвіт, і грому тривожні удари Тебе не зачеплять: ягнички втікають в кошари, Ховаючи спини від зимних потоків води. А ти притулися до мене... Щільніше... Сюди... Та ти - чарівниця! Як гарно збуваються чари! Терплячо і ніжно, оголено, лячно і грішно Здригаються ніздрі, а зубки цвітуть білосніжно - "Люблю тебе, милий, тобі ж тільки сонце до пари!.." Прийнявши у лоно мого раювання офіру, Ти раптом жадаєш вина і овечого сиру... І запах лози, і рожево куйовдяться хмари... 4. І запах лози, і рожево куйовдяться хмари, Слина ж твоя - мед, і солодкий, і дивно п'янкий. Тебе упіймавши, тебе не відпущу з руки, Як дика бджола, ти збиратимеш дивні нектари. Бо діви із дів проти тебе - убогі почвари... Ти ЛІПША ЛОШИЦЬ ФАРАОНІВ В УПРЯЖАХ ВОЗІВ, І навіть в царів не знайдеться достойних скарбів... Цілую - і знаю про тебе усе... Ти навіюєш чвари - Й звитяжиш над мужем, його подолавши у герці; Мов знаки на глині, навіки запікши у серці, Лишаєш на мені тавро своє вічне - оці Твої лабіринти, і стегна, тяжкі та високі; Я маю тебе, і щоразу неголені щоки Приречені спати у мокрій від поту косі. 5. Приречені спати у мокрій від поту косі Красуня і бик, чи цариця і лев, чи голубка І лагідний голуб... Жагою утомлена любка Торкається пальчиком звіра... Нема голосів, - Ти тільки очима благаєш: полий і засій, - Є стогін і рик, що зривається часом у крик, І є поєдинок, і раптом пошерхлий язик, І море, що виступить з тіла, - волога і сіль. Ми будем тонути - тяжка хитавиця морська І та глибина, що до смерті тебе не пуска, - Бракує повітря, немає опори нозі... Й зійдуться в мені і володар, і муж, і хижак, Покірний слуга, майже раб, і бувалий моряк: Безумство моє - і гірке і солодке, бо всі... 6. Безумство моє - і гірке, і солодке, бо ВСІ СІОНСЬКІ ДОЧКИ мені ложе любов'ю стелили. Й лише Суламіт отаке наді мною вчинила - Здолала любов'ю (бо в грудях - вино в молоці). По воду ішла, я ж за нею блукав назирці, Вдягнувши пастуше, у спеку, по ночі, по зливі... Тепер я цілую долоньки - дрібні і сміливі Ведуть мене в безвість, на щастя мого манівці. Руїни садів - і пророслі дерева з зернят, Цар всім, окрім себе, й не можна вернутись назад... Цілую кохану - і зціплюю губи в судомі. Рабам і лакизам, і гірше - лакизам лакиз Кохання моє - у коморі підпалений хмиз (Його розпізнали по блиску очей і утомі). 7. Його розпізнали по блиску очей і утомі, А ти - моя пташка, і ти, моя пташко, співай. Тріпочеш в обіймах, і це називається рай, Байдуже, в саду, а чи в полі, у лісі чи в домі. ДІВЧАТАМ НЕМАЄ ЧИСЛА в світовому огромі, Та що мені світ, адже хто мені більша, ніж ти? Світи мені, зірко, до самої смерті світи, Аж поки не станемо вічністю в часу проломі. ... Кордони й обителі грішних, блідих, півживих, Окремі - притихлі, а дехто заковтує сміх, Немов погорільці на майже зітлілій соломі... Та що мені з того? Ми позбулися пут, Й солодкі цілунки, сухі й небезпечні, мов трут, На кедровім ложі я довго збирав невагомі. 8. На кедровім ложі я довго збирав невагомі Твої золоті і блакитні замріяні сни... Повз наш виноградник полки повертали з війни. Лишалися перса і грона у персів в полоні. Ми ж знову кохалися - п'яно сідлалися коні. Я мав тебе рідна - очима, я запах вдихав. Твоїх неминучостей, втеч, я тебе цілував, Я знищував грані останніх між нами кордонів... Комахи лякалися полум'я, гасла свіча... Цілуючи очі, я жінку кохану повчав, ПРЕКРАСНУ, ЯК МІСЯЦЬ, мене дочекатися - рік. Її неприкритість мене обпікала вогнем... А потім - світало, і вершник об'їхав конем Розгублені перса, що пахли, мов персика сік... 9. Розгублені перса, що пахли, мов персика сік І поту краплини, блискучі і майже овальні. Ув оці твоєму - мої існування дзеркальні: Ти мій очерет, я твій вітер... Якийсь чоловік Казав, що умре від кохання: не знайдений лік. І пошепки - місяць, і жодної зірки не стало... Загорнута жінка в шовкове своє покривало Усю свою юність - короткий пелюстковий вік. Лиш дивиться ніжно, і часом у пристрасті зве Когось на рятунок, а місяць у хмарках пливе... Доспівана пісня, до краю розказана казка... Тебе вполоню я - і буде солодким полон: Гортатиму тіло, тремке й полохливе, як сон; Гладінь живота - непостійна і ніжна, як ласка. 10. Гладінь живота - непостійна і ніжна, як ласка... Я буду пірнати - щоразу углиб і углиб... І пальці потонуть в волоссі, подібні на риб... Я твій переможець, цілуй мене, мила, будь ласка... Цілуй мене, рідна... Із кучерів спала пов'язка, Допоки ти спала... Цілуючись, важу життям... Межа межи світом і світла твого забуттям, В якому і п'яно, і тихо, і лунко, і жаско... І вся моя пристрасть подібна на ПІСНЮ ПІСЕНЬ... У чорному небі поволі займається день... Долоні - як квітка, в пелюстках - духмяно і в'язко... Занурившись в тебе, спізнав я у серці пожар... І вже вя не владар, а тільки покорений цар... Мовчанка, мов сіті, - моя безголоса поразка. 11. Мовчанка, мов сіті, - моя безголоса поразка, Страшна хитавиця морська, що мене не пуска. Блищать попід місяцем риб'яча срібна луска І лезо ножа, як тривожна й пекельна підказка... Бо ти мені - жінка, а треба, щоб тільки любаска; Одна із наложниць, одна із невільниць моїх... Супроти неволі своєї вчиню тобі гріх - Медовіший меду із пишних базарів Дамаску... Зневаживши цноту, красу, - їх іще оспівають, Здобуду рабиню - їй рівних у царствах не мають... Дивися, он сонце роздерло плече об горби... Маленька сльоза розбиває нездійненість мрії, І ген з-поза світу від сорому в'яне й німіє Дарунок і злочин, учинений мною тобі... 12. Дарунок і злочин, учинений мною тобі, - То пам'ять про ночі, які я з тобою провів, То пам'ять про сотні без тебе проведених днів, То згадка про старість, проведену мною в журбі... Є відтинки щастя - хоч люди невдячні й слабі - Даровані Богом, та ми їх кладемо під ноги. Бо що нам святині, як в душах - смердючі барлоги, І скарб - то не скарб вже, як віддано перли юрбі... ПРЕКРАСНА, ЯК МІСЯЦЬ, ти навіть не знаєш, що я Як хтиву блудницю принизив тебе, осміяв, Втоптав у багнюку удосвіта зірвану рожу... Та знову смеркає, і знов я до тебе іду, Розшарпую шати, зустрівши тебе у саду, - Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу... 13. Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу... Я взяв собі в серце холодний, як камінь, тягар... Пробач мені, рідна, прийми мене, мила, у дар... Удар мене, люба... Я серце коханням тривожу, Я прагну здобути тебе, як фортецю ворожу... Бо ОЧІ ТВОї НЕПОКОЯТЬ і ваблять МЕНЕ... Я любку покривдив, і любка мене прожене... А як прожене - отоді я її переможу... ПАСУ МІЖ ЛІЛЕЯМИ Я; і ламаю їх цвіт, Хоч того не хочу, єдина моя Суламіт... Ходімо на ложе... Ти чуєш?.. Ходімо на ложе! У серці - лиш ти, тож цвіти мені, квітко, цвіти! Ми зводимо знову любовного шалу мости... Я п'ю з тебе вина - щоразу і мрію, і можу! - 14. Я п'ю з тебе вина - щоразу і мрію, і можу! - Я месник розлуки, візьму тебе, рідна, на руки, Спалю твою цноту, віддам твої перса на муки, Поставлю про тобі своєї любові сторожу... ТИ ГАРНА, ТИ ГРІЗНА, красу поєднала ти Божу Й велике натхнення звитяги з вином мовчазним, І я, твій володар, щоразу впиваюся ним, Зітхаю, вдихаючи запах - і з розуму сходжу... І лоно твоє, і обличчя - то вічність моя: Спізнаввши покору, до тебе пригорнуся я... Лежатимем тихо - знеможевні, ніжні, слабі... У ніздрях - трояндові хвилі, і зірка в імлі, Піднявшись з тобою над хмари, шукаю землі... Коханням заплющую очі твої голубі. |