З передмови до "Зібраних віршів"

Кажуть, що навіть геній рідко залишає нащадкам більше, ніж один вірш, а прагнути чогось більшого - це допуститися гріха нескромності; я, однак, хотів залишити після себе два вірші: один "найкращий" і один "найгірший". Урешті поезія мусить бути постачальницею зворушень, а деякі з моїх юнацьких текстів направду зворушують своєю невдалістю. "Але, власне кажучи, вони є небезпечними тільки для дуже недосвідченої молоді".

Зі збірки "Досконале нещастя" (1987)


САТЬЯ

не підходити до Бога на відстань кинутого каменя
а слово провокувати оскаржувати в поступливості
відмовляти у значеннях

бути людиною в Дорозі
а не словом людина у слові Дорога
бути словом а не словом слово

слово перетворювати в тіло
тіло не ховати під сьомою сукнею
не перебирати в словах ані в одязі

не перебиратися клоуном мучеником шаленцем
ходити в подертих лахманах
- дірка то єдина Дорога до знайдення Істини
лише викинути з рукава камінь
і без великих слів відійти від Бога
до себе

Зі збірки "Сумний в лунапарках, смішний в лупанарах" (1990)


ТЕПЛО

Повертаюся після п'яти днів відсутності
ще п'яний, але вже не щасливий.
Здаюся собі меншим від десяти ґрошів,
але вона бачить в мені поета.
Двічі мене цілує з дитячим прицмоком,
а потім уже нормально, не криючи пристрасті.
Її губи слизькі від надміру помади,
як малі змійки.
Пхаю руку під блузу,
і раптом стає мені добре, хоч і далі не розумію
світу. "Будеш моєю жінкою", - кваплюся повідомити.
"Ну добре", - сміється. "Можеш лишитися.
У такий мороз і пса не виганяють".


ЛЮБОВ ПО ГОРІЛЦІ

вранці будемо роззиратися за слоїком з-під огірків щоб водою з оцтом
вбити похмілля будемо мовчати щоб себе зберегти гарячково будемо чистити зуби
і довго стояти перед люстром з піною на вустах будемо розкошувати ганьбою

вранці тільки спитаєш чи я не знаю де ти клала годинник а я попрошу
ввімкнути радіо спікер поінформує в ранкових новинах про тисячі студентів
які поїхали додому на святкові вакації спікер замовчить нашу останню ніч у гуртожитку

вранці почуємося такими самотніми і вийдемо на галасливі вулиці
перетрушуючи кишені в пошуках утраченого часу і дійсного квитка
вітер надбіжить з пустими руками як безробітний поштар і радісно вирве
вим'ятий папірець із поквапливо вписаною непотрібною адресою

і так добре буде розпрощатися притулитися до зимної шиби в автобусі і мовчати

але поки що ми багато говоримо чергові освідчення виливаються нам з горла
з такою ж легкістю як чергові чарки вливаються і так чудово перекручуються слова
і відлітаємо кудись у височінь не знаючи навіть що можливо саме зараз робимо
нову людину


КАТОВІЦЕ - ОЛЬШТИН 23.15

Поїзд продирався крізь ніч
як невтомний зламувач шифрів.

Зализаний юнак у кінці коридору
голосно розказував дуже тупий анекдот
товстій дівчині.
Я їв канапку з білим сиром.

Потім пили пиво,
а я їв другу канапку.

Коли розмовляли з кондуктором,
я їв третю.

Коли він цілував її,
я вже не мав канапок.
Не почував себе ні голодним, ні ситим.
Не почував нічого.


ПИЯТИКА

Доходила північ. Тост поганяв тостом, Саша співав антирадянську пісню.
Захоплене її простим ритмом,
з прихованою під нігтями жалобою
моє тіло тішилось алкоголем.
Це воно наказало шукати ту жінку
в кімнаті, де спала лише її донечка,
і єдиним, що можна було б назвати
жінкою, була темрява. Я незґрабно
штовхнув стілець. Відразу
вийшов.

Сперся об дерево і запалив цигарку.
Усі зорі стали перед моїми очима.
"Ми дуже тебе любимо, - закричали -
але навіщо, навіщо, сучий сину, ти перебив сон дитинчаті?"

* * *

Ти вийшла всього лише до крамниці, а вже стають
реліквіями: твій плащ, який висить на дверях шафи,
кактус у малому вазонку, склянка з-під чаю, кросворд,
який ти розв'язувала… Така слабка і маленька,
без охорони, сама, ти щезла у плутанині вулиць
такого велетенського, потворного міста. Проклинаю
свою любов до самотності, що наказала мені
лишитись тут. Якби ж мене прикувати - коханця Свободи -
до тебе залізним ланцюгом. Знайомий міліціонер страх вправно
паралізує мене. З викрученими назад руками,
з надто буйною уявою, котрій зараз міг би й Гічкок позаздрити,
сиджу над віршем, що перетворюється
в довгий перелік образ на власну адресу:
ти ледачий вепре, зірко ідіотизму, гелікоптере немитий,
щуряко ґотичний, запльований ліліпуте реакції, сиромудрий довбе,
пентатонічний глупаку, ти Гітлере, гівноїде, змуділий бунтарю,
графомане нещасний, брудний злий унітазе, ти громадянине,
парасоле сифілітична, виблядку зі спадковим каліцтвом,
горбаню рахітний, затраханий члене, чмо закохане…


З поеми "ЇДУЧИ ДО ТЕБЕ"

Думаю про тебе. Про твої ступні і десять пальців на них.
Думаю про твої п'яти й гомілкові суглоби,
про сухожилля, що напружуються і знову розпружуються,
коли йдеш. Думаю про твої коліна.
Про стегна і двоголові м'язи, що надають їм форми,
схожі на добрих драконів. Думаю про твою ваґіну й сідниці.
Думаю про живіт твій і про те, що могло б мені снитись, якби
я заснув з головою на ньому. Думаю про твої плечі з відчутною пальцям
лінією тонкого, вразливого хребта. Думаю про твої
нутрощі, про шлунок, нирки, легені й серце, що їхня праця
дає тобі змогу жити. Думаю про твої лопатки, які колись цілував,
і про близнючки ключиці. Думаю про твої груди, що підносяться
й опускаються. Думаю про твою шию й нависле над нею лице
з лагідною лінією підборіддя. Думаю про твої виткі рамена
з м'язами дрібними, наче в дитини.
Думаю про пальці, що тримають перо, коли пишеш
до мене листи чи складаєш список на закуп.
Думаю про твої вуста й мікроскопічну близну під ними.
Думаю про твій ніс, очі, вуха й волосся. Думаю
про твоє веселе й мудре чоло і про плутанину стежин,
що сплітаються у твоєму мозку.
Я не хотів би, щоб зараз мене спитали, про що я думаю.

Зі збірки "Так" (1989)

УБИТИЙ СОЛДАТ ЗГАДУЄ АНАРХІСТКУ, ЯКА МАЛА СТІЛЬКИ СЕКСУ,
ЩО ВРЕШТІ МУСИЛА ЙОГО ПРОДАВАТИ

Її розбудив вибух війни. Вискочила з-під ковдри
гола, зі сміхом. Радісно подумала,
що знову впаде яка-небудь держава.
Затягла фіранки, приготувала чай,
замовила телефонну розмову з Салоніками
і попросила, щоб я шукав її трусики.
Зрештою одягла мої штани з уніформи,
вельми цим потішена.

ЩИТНО. ЕҐОЦЕНТРИЗМ

Нарешті, покинувши турбазу, я усвідомив,
що вже весна. Взаємність світу, яким я замилувався,
була кришталиком, що зосередив на мені увагу сонячних променів,
коли я стояв, опершись на дерев'яну балюстраду
нереальної залізничної станції. Можна було відчути себе витятим з коміксу
про життя якогось містечка на Дикому Заході.
Я зачепив на пероні
усміхнену дівчину циганської вроди:
"Поїдь зі мною на край світу".
Покрутила головою, й чорні коси заметляли
ніжно: "Надто близько для мене".

Я подумав про індіанських жінок,
які голять волосся на знак жалоби. Як добре,
що ніхто по мені не заплаче. Я подумав, як багато
в мене часу: ціле життя.

Пішов вулицею. Було повно Бога.
Вітер гнув костельну вежу,
обвислу догму, вкриту лискучою бляхою.

Я не знав, що з собою зробити. Сів
до першого поїзда. Й відразу по цьому
вже знав, що нічого робити не мушу.
Адже я є.