Мак в очереті

Пітьма, що плоть твою зминає,
Як маківчину молоду —
себе ще плугом пам’ятає,
й тебе ще — зерном на меду.
І тихий шепіт очерету,
і сплеск, і тишу надовкіл —
немов душа зняла верету,
життя й земний лишила діл.

Мак в очереті! Щось там грає,
немов сопілка тужно зве...
Одне — а мов вінки складає
Все поле маків світове.