Праведне пануваннІ

Голубко Музо! Годі сумовати

Да плакатись над сліпотою черні,

Що золотом вцяцьковує палати —

Од світу правди сховища мізерні.



Обіймемось та підемо в левади,

В поля, в луги, в гаї широкошумні,

Чи не розвіємо тяжкої там досади

На узурпації, на захвати безумні.



Глянь-подивись, який в нас «пишний город»,

І скільки в нім окраси дорогої!

Дихання нашого не труїть смород,

І деспот мислі не гніте живої.



Піснями тут ми з богом розмовляєм,

Вселенна серцю нашому відкрита,

І області ми ширші осягаєм,

Ніж та бідота, золотом окрита.