Заворожена криниця

Вертоград моей сестры...

Пушкин



У сестри моєї тихо

Процвітає сад в ограді.

Кинамон, моя утіха,

Нард, алое в любім саді.



Там квітки, як в божім раю,

Що на Тигрі да Євфраті,

Зорями в траві зоряють,

Тонуть-плавлють в ароматі.



Там гранати наливнії,

Солодощів дивних повні...

Гудуть бджоли золотії,

Мов з Едему тихі дзвони.



Серед саду-винограду

В кринах схована криниця...

Мойму серцю на відраду

Заворожена водиця.



Заворожена й заклята,

Щоб не знали люде ходу:

Бо призначено для брата

Чисту воду-прохолоду.



Вітре тихий від заходу!

Вводи волю мого серця:

Повінь чарами на воду,

Нехай ллється, нехай ллється.



Вітре буйний аквілоне!

Подми чарами, крилатий,

На ті нарди, кинамони,

Нехай каплють аромати.